Карпатська Україна

Софія Малильо

Нехай святяться вікопомні дати,

в бутті народу осяйні шпилі!

Знов легіт весняний пронизує Карпати,

ще сном сповиті в березневій млі.

Ще ждуть дощів дрімотні полонини,

і життєдайний грім їх не збудив,

а теплий вітер часом вже пролине

над тіснявою верховинських нив.

І вітер Пам’яті над ними мчиться,

хоч довга черга літ уже сплила.

Промчалася подій буремних колісниця,

та все надійно Пам’ять зберегла.

В борінні сил творилася держава,

і звалась Україною вона.

Короткою була її щаслива слава, –

кати їй піднесли кривавого вина.

Вона у них пощади не просила,

кривавий келих випила до дна.

О, неспівмірною була ворожа сила,

вона ж була і юна, і одна.

Сини її, легіні ясночолі,

на захист волі вийшли без вагань.

Лягли героями на браннім полі,

в катівнях гинули серед страждань.

Вони були і мужні, і хоробрі,

не падали перед катами ниць.

Їх з галичанами – сусіди добрі

розстрілювали обабіч границь.

Були і в нас, були Карпатські Крути,

сердець жертовно відданих порив.

Їх подвигу ніколи не забути, –

він душу нашу заново творив.

Той подвиг нині світить нам зорею

і в майбуття показує нам путь.

А березень крокує знов землею,

і квіти Пам’яті в серцях цвітуть.

Нехай і бідні ми у нинішніх напастях,

лукавствам недругів не видно ще кінця,

все ж віримо в своє прийдешнє щастя

в одній сім’ї від Тиси до Дінця.

9/XII-1993.