Спогади

Софія Малильо

Я сьогодні вволю “наколядувалась”

(родичеві дяка – колядки списав).

Всі дитинства чари в серці обізвались, –

пісні та фантазії дивний сплав.

Замість пісні, правда, коломийки звуки

над дитинством слались, над село й ліси.

На весіллях навіть тупіт закаблуків

коломийкою долали дужі голоси.

Та дзвеніло мало в нас пісень розлогих

від степів широких, від подільських нив,

вже не долинав нам шум Дніпра й порогів, –

надто вже давно нас ворог порізнив.

А зате колядка квітла у Карпатах

і від них летіла до братів на Схід.

Не могла зла сила, не могла здолати

дух її натхненний, що єднав наш рід.

Так лунай же вільно, чарівна колядко,

світлою снагою наливай серця,

вижила ти в горі, наш нетлінний спадку,

житимеш навіки від Тиси до Дінця!

12/XII-1993.