Коломийка

Софія Малильо

Я не знаю, лемки ми чи бойки,

І від того – в серці тихий щем.

Чула в неньки “Бойку ти мій, Бойку!”,

Чутно повсякчас ласкаве “лем”.

А ще ми – співучі верховинці,

Що довірчо світком кличуть світ.

Не в колисці спали, – в коломийці.

З нею йшли до Господа на звіт.

В снах пісенних вона марилась дитинці,

Виколисувала перші почуття.

З нею в серці юні верховинці

Входили в суворий храм буття.

В ній дзвеніли їм гірські простори,

Всі природи барви й голоси,

В ній відлунювали зойки горя,

Щастя щем, молитва до краси.

Вся чуттів людських безмірна гама –

В тій одвічній співанці горян.

Коломийка – то кардіограма.

Пісня всіх пісень моїх краян.

24/IV-1990.