Сестрі

Софія Малильо

В ласкавім домі любо завше всім,

бо святість доброти царює в нім

і дух гостинності бере в полон достоту

усякого, хто входить в цю господу.

Було усього: й будні невсипущі,

і труд виснажливий на хліб насущний,

і радощі батьківства й материнства

на фоні власного злиденного дитинства.

А час пливе, у вічність звільна кане,

та пам’ять про минувшину не в’яне,

все виграє в ній дивним розмаїттям

і цінним досвідом слугує дітям.

Хоч полетіли вже вони з гніздечка,

плететься дальше родова вервечка:

до діда й баби з власної спонуки

погостювати рвуться вже онуки.

І жде їх затишок в гостинній хаті,

серця прихильні, ласкою багаті,

і так, невпинно, на добро народу,

увись і вшир зростає древо роду.

Нехай благословиться їхня доля,

хай захищає їх Господня воля,

аби завжди у тім ласкавім домі

щасливими були і рідні, і знайомі!

13/XII-1993.