«На терезах життя і смерті…»

Софія Малильо

На терезах життя і смерті

Буття виважує незримий Хтось.

Кудись ідуть – минають мертві,

чиє буття уже збулось.

Від споконвік-віків понині

ідуть-минаються вони,

бо так судилося Людині

за непрощенну мить вини.

Чи так воно, чи ні, – хто знає?

Хто зніме тяготу питань?

Чи за вину вона страждає,

чи й родиться задля страждань?

На терезах страждань і щастя

Людині долю відміряє Хтось.

Чи по заслугах щастя дасться?

Чи по гріхах їй мук прийшлось?

Весь вік вона в душі й на спині

несе тягар своїх турбот,

бреде по згубнім трясовинні

спокус щоденних і марнот.

То пісні прагне, як пташина,

то просить в долі бариша,

і гине так, як марно гине

невірна Грицева душа.

Ідуть без ліку мертві в Задзеркалля,

живі безвпину їм на зміну йдуть.

А де ж бо, де і на яких скрижалях

записана того походу суть?

Так живемо, допитуючись суті,

у вічність задивляючись німу.

Із Всесвіту галактики могутні

душ наших марно осявають тьму.

16/XII-1993.