Людина. 2

Софія Малильо

О людино, людино,

сплав із плоті й чуття,

наче сонце росину,

тебе сушить буття.

За невільні провини

й без усяких провин

тебе лихо щоднини

іспитує на згин.

А тоненька лозина

непідвладна вітрам.

Гнуча в горі людина,

непіддатна на злам.

Важко йде до змужніння,

розумом – до світил.

З космосу і коріння

набирається сил.

Обростає поволі

плетивом пут земних,

та жадає все волі,

виривається з них.

Духом лине у простір,

та стоїть на Землі.

На Землі ми не гості, –

спадкоємці її.

Тут – колиска й могила,

всього щастя огром.

Слався, творча людино!

Пам’ятай про Содом!

10/XII-1993.