Просвітління

Софія Малильо

На космічну хвилю налаштую серце,

хай астральні далі в ньому зазвучать.

Може, не востаннє, але чи не вперше

так його зігріли мир і благодать.

Схлинуло далеко сіре сьогодення,

радість просвітління – мій миттєвий стан.

Хай і безпредметне ти, моє натхнення, –

безпредметним щастям звучить душі орган.

Чи багато серце задля щастя просить?

Хвилечки натхнення, що підносить дух.

Миті невагомості йому вповні досить,

щоб відчути Світу споконвічний рух.

О, яке людина дивнеє творіння!

Власної природи не знає до пуття.

Та зате їй досить миті просвітління,

щоб за мить збагнути чар свого буття.

Потім знову буде все земне тяжіння,

будуть перевали, спуски й віражі,

але невагомість миті просвітління

не проходить марно для буття душі.

4/XII-1993.