Як душі живеться. 3

Софія Малильо

Залізо куй, допоки ще гаряче,

Бо як остигне, – не старайсь дарма.

Жива душа, допоки у ній плаче

Усе, для чого захисту нема.

Якщо тобі не шкода худобини,

Що мучиться, довірлива й німа,

Це значить, що душа твоя вже гине:

Її байдужості заполонила тьма.

Коли не прагнеш ти отої пісні,

В якій цвітуть дідів твоїх чуття,

То знай: якісь-то демони зловісні

У тебе викрали ядро буття.

Коли тобі байдужі муки мови,

Котру тобі історія дала,

То знай, що зрушились життя основи,

Хтось поглумився з твого джерела.

Якщо себе ти не питав ніколи,

Звідкіль прийшов, куди іде твій рід, –

Вузькі душі твоєї видноколи,

Трагічно вбогий духу небозвід.

Питай себе й собі за нагороду,

Безсмертя запорукою в віках,

Візьми наймення чесне свого роду,

Бо ми без нього безіменний прах.

І злине дух твій на нові висоти,

Тобі відкриється безмежна далина.

Питай себе і твердо відай, хто ти, –

В цім ключ до гідності, безсмертя таїна.

20/III-1990.