2. Декаденство в Україні

Іван Нечуй-Левицький

Не минула ця негарна поведенція і української літератури і на Україні і в Галичині. В останній час і в нас в письменстві з’явилась декадентщина, спершу в Галичині, а згодом потім і на Україні. В Галичину це декадентське прямування промкнулось з німецького й польського письменства, в нас на Україні його перейняли усякі письменники од великоруських декадентів усякої масті та нахапались з перекладів з деяких французьких, німецьких і норвезьких утворів.

У д. Кобилянської в її гарному оповіданні «Sonata apassionata» вже примітна якась примішка до реальних подій в житті двох панянок, котрі найняли собі сукупне житло, і одна прозаїчна на вдачу и хазяйновита стала за хазяїна в житлі і ніби за чоловіка в хазяйстві, а друга, артистична на вдачу, стала ніби за жінку й хазяйку. Ця артистка надто вже ідеальна: виграє дивні сонати при місячному сяєві в своїй горниці і літає думками в якомусь іншому світі, ідеальному, високому, забуваючи цей простацький зателепуватий світ. Цей ідеальний тип артистки дуже нагадує ніби ефірні, романтичні ідеалізовані типи Жорж Занд в її романтичних утворах: «Індіана», «Валентина», «Він і Вона» й інших.

Потім у журналах почали з’являтись її коротенькі оповіданнячка, ніби поезії в прозі, найчастіше і найбільше – символістичні. В одному з таких оповіданнів д. Кобилянська оповідає, як раз, вже в обляги, Вона лягла на ліжку в постіль, а Він, навіть не заповістившись і не завідомивши її, увійшов і сів на ліжку в її ногах, і між ними почалась розмова за щось і про щось, хто його зна й за що. Значення цих символістичних образів не втямив ніхто, не втямив і я.

Слідком за д. Кобилянською в коротеньких оповіданнях пішла й талановита галицька письменниця д. Кобринська, в котрої усі передніші утвори були написані в тоні реалістичному, живому й правдивому. І в цих «поезіях в прозі» із листя дерева, під котрим вона стояла в великому горі, вже плакало листя не дрібною росою, а крапало кров’ю. Але незабаром ці обидві талановиті авторки схаменулись і знов стали на реалістичний грунт.

І од того часу і в українському письменстві з’явилася сила таких модних «поезій в прозі», куценьких, коротеньких, в котрих часом нема ніякісінької ідеї, навіть ясної головної мислі й думки, нема ніяких почуваннів, а нанизана низка асоціативно якихсь уривків од образів, картинок, а більше низки слів, рядки фраз, правда, ляскучих, але сухих і таких пренудних, що їх певно ніхто не мав спроможності дочитать до кінця. В одного тільки д. Леон[іда] Пахаревського ці коротенькі «поезії» дають ясну картинку або коротеньке оповіданнячко в поетичних образках. Це просто-таки виходила одна стародавня «риторика», котра наводить нудьгу й сонноту на читальника і не взрушує ніякого почування в читальників.

Примітки

«Sonata арassіоnatа». Помилка в автографі. Треба: «Valse melancolique».

Подається за виданням: Нечуй-Левицький І. С. Зібрання творів у 10-и томах. – К.: Наукова думка, 1968 р., т. 10, с. 197 – 198.