Розвідки

Переклад Михайла Старицького

«Побратиме, Косанченку Йване!

Що ж, огледів турків табір добре?

Чи багато в того турка війська?

Чи нам можна з ними в бої стятись?

Чи здолаєм ми побити турків?»

Одповідав йому Йван Косанчич:

«Ох, Милоше, мій коханий брате!

Турків табір я огледів добре;

Страшна сила того війська в турка:

Якби всі ми, серби, сіллю стали –

Й то б не стало до обіду туркам!

Ой ходив я по турецьких ордах,

З днем два тижні виходив я цілих,

Та нема ж їм ні числа, ні краю!

Од каміння аж по явір голий,

А од того явора сухого

До Сазлії, аж по міст склеповий,

А од мосту до Звечану-міста,

Од Звечану, брате, до Чечану,

Од Чечану по гору-планину –

Все укрило геть турецьке військо.

Кінь при коню, юнак при юнаку;

Бойних списів цілий ліс чорніє,

Короговок – наче хмар на небі,

А шатрів – немов заметів снігу!

Якби з неба падав дощ краплистий,

До землі б і крапля не допала

Через тих юнаків, через коней!

Покрив Мурат ціле Мазгат-поле,

Що між річок Ситниці та Лаби».

Ще питає воєвода Милош:

«Ой скажи, Іване-побратиме,

Де ж шатро того царя Мурата?

Я заклявся перед князем Лазом

Заколоти цим мечем Мурата

І ногою йому стать на горло!»

Одмовля йому Іван Косанчич:

«Брате милий! Ошалів ти, певно!

Та шатро ж бо лютого Мурата

В осередку таборища саме!

Хоч би мав ти й соколині крила

І полинув по повітрі яснім –

Не доніс би ні пірця, ні кістки!»

Почав Милош заклинати Йвана:

«Ох, Іване, побратиме любий,

Хоч не рідний, а як рідний брате!

Не розказуй оцього ти князю,

Щоб цареві не завдать тривоги

Та і війська не сполохать марно.

Ось скажи як нашому ти князю:

«Єсть у турка того війська дуже,

Проте можем з ним ми легко стятись

І побити його зможем добре:

Бо не справжні ото всі вояки,

А хаджі1 старі все та прочане,

Крамарі та рукомєсна молодь,

Що війни і в вічі не видали,

А пішли пак з голоду за хлібом.

Ще ж до того, скільки є там війська,

Все заслабло на тяжку хворобу,

На тяжку бігачку-крівавицю;

Та і коні занепали всі їм,

Бо дістали десь страшного сапу!»

На ці речі одповів Косанчич:

«Добре, добре! Мій коханий брате!

X а д ж а – турецький чернець.

Розкажу, як волиш ти, цареві,

Розкажу, що ти казав, до слова;

Бо твої ми і в життю, і в смерті:

Я – Косанчич – та Милан Топлиця».

Примітки

Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1963 р., т. 1, с. 469 – 471.