Крася

Микола Устиянович

Витай, дівице, витай, сонця доню,

На мрачнім нашім сльозавім підсонню!

Тебе бог вислав в оній добі щасній,

Як старий Ной в радості прекрасній

Наново землю поцілував мило,

Бо ся з ней неба проклятство вступило.

Звістунко райська і світла, і плоду!

В твоїм я личку правдиву свободу

Світонька бачу і враз величаю

Син правий Русі і по галичім краю.

Твоє-то личко, як ангел завіту

Христових вісім блаженностей світу,

Вісьмома барви на світ розливає

І радощами серця наповняє.

Як в сині правди спасеніє мира

І життя щастє, і правая віра,

Так твій істочник ясне неба сонце,

В твоїй появі земних дітей доля,

І світ, і краса, і роса подолля

Яліють разом в кождоє віконце.

В твоїм-то личку надобно спізнати,

Як гадок много і свобода має,

А всі красаві, а всім єдна мати,

Любов святая, життя ужичає.

В твоїх-то барвах осьмогласній згоді

Сіяє любо правдивой свободи

Розличних бажань благодарна згода,

Як небес тихих личенько погоди.

І як свобода з розсвітом зоріє

І назад в розсвіт в’яже свої цвіти,

Так твоя барва з лучей красов мріє

І назад в лучу в’яже лучей діти.

Прекрасний вінче небесного цвіту!

Тебе бог вислав в знак свого завіту

На світ гіренький, що землиця тая

Вовік від клятьби небес свобідная.

Ми другой клятьби пам’ять пережили

Клятьби, що братня рука на нас верла,

I судьбу давно до гробу зложили,

Що нас із краси, і з цвіту обдерла.

О будь нам, красю, і тут знаком долі,

Свободи личком, завітом на світі.

Що мир не верне до давньої неволі,

Давня неволя не верне навіки!

Примітки

Вперше надруковано у газ. «Галичо-руський вісник», 1849, № 29.

Подається за першодруком.

Подається за виданням: Українські поети-романтики. – К.: Наукова думка, 1987 р., с. 429 – 430.