Наддністрянка

Микола Устиянович

Дитино красна, голубко тихенька,

Котору мати в нещасній годині

На світ родила, промов що-сь, живенька,

Промов до світа і к милій родині!

Глянь оченьками на твої сестриці,

Кожда ся власнов пісеньков радує;

О твоїй долі хіба на границі

Ворон закряче, зозуля закує…

Не так-то в тебе колись-то бувало:

І твій то голос колись небесами

На буйних крилах взносився немало,

Не так і в тебе бувало віками!..

Шумів колись-то Дністер-Славотиця,

Славою наші гримотіли гори,

Любо співала Лада краснолиця

І дівиць гарних ясненькії збори.

А нині сумно, глухо, як в темниці…

Скажи, рідненька: що ти стисло груди?

Хто оніміти казав красавиці?

Хто велів роду зрікатись з облуди?

Скажи, небого: чом твої річеньки

Так сумно, глухо меж гори дрімають?

Чом, рідна, плачеш жалібно з тугоньки?

Скажи сусідам, най тя раз пізнають!

Заспівай світу тими голосами,

Що-сь переймила від красной природи:

Збуди від віку лісами, горами

Гомін загиблой слави і охоти!

Покажи світу, що ти ні татари

З білого личенька красоньки не здерли,

Ні бісурмани поганської пари,

Ні враги чорної душиці не вперли!..

А колись, може, дитина вірненька

Згане о тобі, згане… подумає…

Слізоньку вронить, як любяща ненька,

І вікам дальше порозповідає…

Примітки

Вперше надруковано в альманасі «Вінок русинам на обжинки», 1847 р., ч. 2, с. 126 – 127.

Подається за першодруком.

Славотиця, Словутиця – є назвище друге ріки Дніпра, взяте із «Слова о полку Ігоря» (зрівн. польське sławetny). Півець тут бере его в значенню «со славою текущий» і придає го Дністрові. – Прим. М. Устияновича.

Подається за виданням: Українські поети-романтики. – К.: Наукова думка, 1987 р., с. 416 – 417.