Верховинець

Микола Устиянович

Верховино, світку ти наш!

Гей, як у тебе так мило!

Як ігри вод, плине ту час,

Свобідно, шумно, весело.

З верха наверх, а з бору в бір

З легкою в серці, думкою,

В чересі кріс, в руках топір,

Буяє легінь тобою.

Ей що ми там Поділля край!

Нам полонина Поділля,

А бори – степ, ялиця – май,

А звіра голос – весілля!

Не вабить нас баришів лесть,

Коби лиш порох та цівка,

У бога світ, у людей честь,

Та овець турма, хопівка.

Та коби пирс хребет із вод

І медвідь шибнув лісами,

Завіяв юг, заграв Бескид,

Черемош гукнув скалами:

То ми то час, то ми то піснь,

Молодче, ну же в розтвори!

Овечці сплав з кучерей пліснь

І далі, далі на гори!

Літом цілим, би ніч, би день,

Хлопці гуляють там наші;

Свобідна там вода, огень,

Довольно ліса і паші.

Там пан не клав ланцюгом меж,

Ворог не станув стопою;

Буйная там землі одеж,

Плекана пісней росою.

Там то бринить тромбети звук,

Щебече любо сопівка;

А як звіра завиє гук,

В челюсті плюне му цівка.

Примітки

Вперше надруковано в «Отечественном сборнике», 1853, № 34, с. 135. Автограф зберігається в ЛНБ, архів Народного дому, п. 12, од. зб. 94, арк. 33.

Вдруге з деякими змінами надруковано у зб.: Поэзии Николая Устияновича, 1860 г., с. 40 – 42.

Поезія написана за мотивами однієї з пісень у драмі Ю. Коженьовського «Karpaccy górale». Вона стала популярною народною піснею. Відома її музична обробка М. Лисенком.

Подається за першодруком.

Подається за виданням: Українські поети-романтики. – К.: Наукова думка, 1987 р., с. 434 – 435.