Жебрак

Микола Устиянович

Господи боже! Що жебрак має

На тій широкій, багатій землиці?

Ні му весноньки надія світає,

Ні колос літом в золотій пшениці;

Ні ему свята, ні єму неділі,

Ні великодня, ні рождества в ділі.

Триста шістдесят ночей гірких, темних,

Журних, голодних має в кождім року,

І тисячі ран болящих, нужденних,

І слізок тілько в заумерлім оку.

А днинки ясной – ніколи, ніколи!

То єго частка, то єго держава,

То ціле жниво єго щастя, долі!

Но богу хвала, богу честь і слава!

Колись тихонько схилишся добою,

Трупе животний, до німої ями.

О, тогди ж в серці не спудить покою

Ні блідий голод, ні дворак у брами,

Ані собака; а коли світами

Затрубить ангел з високого неба,

Встанеш багатий, як цар над царями,

Жебрати більше не буде ти треба.

Примітки

Вперше надруковано у газ. «Зоря галицька», 1849, № 5, с. 30, за підписом: «Николай з Николаєва».

Подається за першодруком.

Подається за виданням: Українські поети-романтики. – К.: Наукова думка, 1987 р., с. 425 – 426.