Старість – не радість

Микола Устиянович

За тобов ся оглядаю,

О тобі всегда думаю,

І вечером, і раненько

За тобов тужить серденько,

О юносте солоденька!

В тобі краса, в тобі сила,

В тобі життя як миленька

В цвіт маєвий ся розцвіла.

За тобов ся оглядаю

З сльозов в очах, з тосков в груді,

Где цвіточки

І віночки,

Любов щира

Всього мира,

Где минулись життя злуди.

А где тепер я остаю,

Там спочили всі сни милі,

В які любов вколисала,

Там минулись щастя хвилі,

І вся доля там остала.

Нині – згадка пересунесь,

Як восени красна днинка,

Ледво засвітить, загріє,

Знов студений вітр повіє.

І сумненько-сь оглядаю

По минувшім життя маю,

Где мисль сміла

В світ летіла,

Где думання,

Уповання

В пламень були розгоріли,

Нині… згасли, спопеліли.

Вже ж ніколи тя не взріти,

Літ молодих, красний світе!

Бо вже ослаб віщий голос,

І сніг припав чорний волос,

І світ очей вже темніє,

І грудь серце вже не гріє,

І вся кріпость, і вся сила

Вже мя нині опустила.

Дармо вже ся оглядаю,

Дармо юності шукаю –

Вже відцвіла

І ув’яла.

Вже по красі

В зимнім часі.

Минулося, що бувало,

І навіки вже пропало.

Примітки

Вперше надруковано в «Отечественном сборнике», 1854, № 11, с. 43.

Подається за першодруком.

Подається за виданням: Українські поети-романтики. – К.: Наукова думка, 1987 р., с. 442 – 444.