Одвіт многим

Микола Устиянович

І ви питаєте: чому замовкли ми?

Прощо утихла піснь тепла святої яри?

І ви питаєте!.. Чи не видите ви,

Як коплють сквапно гріб, роздають братам свіщі,

З єреями чужих муз заводять похорон,

Ліплять послідній зазов, розносять гласи віщі.

І се в очі живцу, щоб прискорити скон?

І ви питаєте!.. А чи ж не звісно вам,

В яке то сіре платтє строять святу невісту,

Галича матір, і провадять в рідний храм

Прискорбну, як Марія, як Марія, чисту,

До широкої колоди, на жертву ідолам?

Як серед святих стін ведуть безладний спор,

Глумляться їй в лице, соромлять родиму красу,

В святині мирних сердець творять лихий роздор,

Вредний владикам їм, зловіщий скотопасу?

І ви питаєте!.. І чи ж не чув ваш слух

За болізнь і всю грязь, зроджену гідров злуди,

Що ізсушає мозг, язвою убиває дух,

Любов стинає в лід, гадом залягає груди?

Други! Оставте нас, оставте зріти в гріб,

В оний широкий гріб, викопан їх руками,

Слідити з болем там за датком скорих діб:

Чи ляжем в нім самі, чи ляжуть вони з нами.

Примітки

Вперше надруковано в «Отечественном сборнике», 1854, № 3, с. 11.

Подається за першодруком.

Подається за виданням: Українські поети-романтики. – К.: Наукова думка, 1987 р., с. 441.