4. Нечай на чолі повстання

Сидір Воробкевич

І гинучи свою правду

Кров’ю записали.

П. Куліш.

Мов джмілі ті, шумить ляцька шляхта,

Бунти, бучі хоче згамувати;

Нащо шляхті хлопа-хлібороба,

Коли над ним годі панувати!

Калиновський із кварцяним військом

На Вкраїну шляхом поспішає,

Бунтівників люто укарати,

Усмирити Нечая думає.

Чи то вірли, чи сизі соколи

В чистім степу так крильми збивають,

Чи в далекий та незнаний ірій

Сивопері журавлі злітають?

То Данило Нечай з козаками

Шляхом-степом іде-поспішає,

З завзятими сивими чубами

Раз вже з ляхом погулять думає.

Хоче кривду людську відомстити

І хліб за хліб ляхам заплатити.

Шаблюкою думає дістати

Те, що ляхи обіцяли дати

І не дали… Бач, козачу волю

Відобрать думає, а недолю

На них кинуть, щоб і вони знали,

Як то люде у ярмі стогнали.

Ой веде він діточок чубатих,

Харцизяків, низовців завзятих,

Та на танець, щоби погуляти,

Свого лицарства не забувати.

Сонечко склонилось, наче в Дніпр потало,

Вони поспішають, місяць вигляда

Серпом із-за хмари, мов на Дніпрі чайка,

З гори холодочком вітер провіва,

Густії тумани землю устеляють,

Мов коверець сивий, на сон козакам;

Тихо доокола, хіба лиш застогне

Бугай у осоці над ставочком там.

Тихо всім простором,

Лиш під копитами

Сивий степ дуднить.

Кургани дрімають,

Хиба лиш пташина,

Злякана козацтвом,

З тернини злетить.

Де-де зірки сяють –

То козачі душі,

Що лягли за правду,

За волю святу.

Примітки

Подається за виданням: Твори Ісидора Воробкевича. – Льв.: вид. т-ва «Просвіта», 1909 р., т. 1, с. 287 – 288.