5. Табір біля Бару

Сидір Воробкевич

В той час була честь і слава

Військовая справа!

Сама себе на сміх не давала,

Неприятеля під ноги топтала.

Дума народна

Місяць мріє-червоніє

Горить Україна,

І Поділля пломеніє,

Всі замки – руїна…

Ой ті замки, де кувались

Для люду кайдани,

Всі запались; від пожару

І Буг стогне, в’яне –

Всі дворища шляхетськії

Небо освічають;

Від такого світла зорі

Тануть і згасають…

Манівцями лях із жидом

В Польщу утікає,

А козацтво всі сліди їх

Кров’ю підливає.

Закипіла Україна,

І по всім Подоллі

Утікають орендарі

Й шляхта – босі, голі.

Бенкетують нечаївці,

Нема що казати,

Аж під Баром зупинились

Коні попасати.

Ой під Баром нечаївці

Табір розіклали,

Від кривавої роботи

Чуби спочивали.

Ой під Баром на Поділлі

Рів – річка маленька,

Біля неї і діброва

Густа, зелененька.

А на дубах на гіллястих,

Грубих і столітніх,

Висять трупи шляхетськії

Ворогів завітних.

Чорний ворон надлітає,

Похорон справляє,

Клює з лоба згаслі очі,

Кряче і іскає.

Калиновського посланці

З гіллям подружились, –

На такеє козацькая

Рада осудила.

Уже другий раз не скажуть,

Щоб домів вертали

Нечаївці, бо від Хмеля

Лист вони дістали,

Де сказав їм, що не вільно

Бунту починати:

Тепер з гіллям конаристим

Можуть розмовляти.

Ой від Бару до Красного

Знайома дорога,

Спіткалася з гірким лихом

Там шляхта небога;

Свої сліди козарлюги

Кровію писали,

А згарища повідали,

Де вони минали.

Ой не ліпше було, лише,

Народ шанувати,

Ніж від нього таку кару

І муку приймати?

У соболях, адамашках

Ляхи поспішають

Крутояром, манівцями

Бігцем утікають…

Мостивії пани-шляхта

І жид пелехатий

Погубили і патинки

Й борухи багаті.

Примітки

Подається за виданням: Твори Ісидора Воробкевича. – Льв.: вид. т-ва «Просвіта», 1909 р., т. 1, с. 288 – 290.