8. Смерть Нечая
Сидір Воробкевич
Полягла козацька, молодецька голова,
Як од вітру у степу трава!
Слава не вмре, не поляже,
Рицарство козацьке всякому розкаже.
Дума народна
На ратища поламані
Нечая поклали
І до замку високого
Сумно поспішали,
І рясними козаченьки
Слізьми го зросили:
«Не лишай нас сиротами,
наш Нечаю милий!»
«Нема, діти, звідки жити,
Сто ран да на мині;
Уклоніться моїй неньці
Дорогій єдиній, –
Нехай вона та не плаче,
Бо вже не виплаче,
Бо над сином, над Нечаєм,
Чорний ворон кряче.
Скажіть, що я оженився,
Що моя миленька –
Могилочка-муравочка
В полі зелененька…
Скажіть, що я вже не прийду
До неньки в гостину,
Не потішу вже ніколи
Милую родину.
Не потішу вже ніколи,
Бо тут моя доля:
Високая могилочка
Серед степу, поля.
Уклоніться і жіночці,
Дорогій подрузі,
Та розважте безталанну
У великій тузі.
Най за мене Бога молить,
Щоб душа спочила,
І про любу Україну,
Щоб вона молилась…
І ви, друзі мої вірні,
товариші мої,
Бувайте ми вже здорові!
Від пригоди злої
Боронь Боже… а ляхові
Та не довіряйте
І про матір козацькую,
Україну, дбайте.
Добувайте правди, волі,
Ляхам не служіте,
Ви всі козацького роду,
Гордокрилі діти.
І дивіться, щоби ворог
Не глумивсь над вами,
І за мене помоліться»…
Залився сльозами,
Ще раз шепнув: «Україно,
бувай ми здорова»…
І на віки задрімала
душа козакова.
Ще раз груди ся здоймили,
І все ся минуло –
Нечаєве бистре око
На віки заснуло.
Ой тугою степи стогнуть,
Козаки ридають,
А тополі, наче вдвоє
З жалю ся згинають.
«Хто нам у лихій годині
У пригоді стане?
Хто порадить?» Все козацтво
В плачу, з жалю в’яне.
Грішне тіло Нечаєве
Слізьми умивали,
І в сорочку шовковую
Батька убирали,
Китайкою червоною
Личко му укрили,
Жалібненьку, сумовиту
Пісню голосили.
Серед граду стріл калених
Вони батька свого
Понесли в великім жалю
До храму святого.
Священики, диякони
Похорон співають,
А козаки китайками
Сльози утирають.
Священики панахиду
Співали, кадили,
А по душі упосліднє
Козаки дзвонили
Шабельками, вистрілами –
То козачі дзвони!…
Гаснуть зорі, сонце сходить,
Хмарами ворони
Криють Красне, але й сонце
В хмару ся сховало,
Щоби крові, сліз і трупів
Страшних не видало.
Примітки
Подається за виданням: Твори Ісидора Воробкевича. – Льв.: вид. т-ва «Просвіта», 1909 р., т. 1, с. 299 – 302.