Інарак полює на Мертенса
Володимир Винниченко
«Негайно й за всяку ціну».
Легко панові президентові давати категоричні накази, але як виконати їх у такій загадковій справі?
Що батько даремно складає підозріння на Труду, це ясно стає й дитині, побалакавши з пришелепуватою дівчиною. Та й сам батько вже, здається, не дуже вірить.
Та як-не-як, а випадок такий, що використати його можна для розумної людини чудово, і хто врятує смішну, дурненьку коронку, той урятує старенький, одмерлий рід, династію. Послуга немала. А за це треба немало й заплатити.
У графовій приймальні уже чекає президент поліції з якимсь молодим добродієм, високим, тонким, із сокируватим носом і гарними, ніжними очима.
– Дозвольте представити вам, ваша світлосте, доктора Тіле, нашого найенергійнішого й найталановитішого детектива. Доктор Тіле працює в нас із власної охоти й любові до свого мистецтва.
Доктор Тіле вклоняється й посміхається такою ніжною й уважною посмішкою, наче він уже давно й гаряче любить графа Елленберга і йому зразу можна довірити найінтимнішу справу. Слухаючи його світлість, він схиляє гладенько зачесану, з блискучим проділом посередині голову то на одне плече, то на друге й пильно, серйозно хитає нею.
– А як ви думаєте, пане докторе: Інарак міг це зробити?
Доктор Тіле охоче й швидко відповідає:
– Можливо, можливо! А посвідки ніякої не залишено? Ні? Гм! Як так, то сумнівно. Бо, як відомо вашій світлості, Інарак у таких випадках раз у раз лишає посвідку. Звичайні злодії вже починають підробляти ці посвідки й тим завдають Інаракові багато клопоту, бо доводиться давати спростування.
І доктор Тіле так добродушно й ніжно посміхається, що вся справа з коронкою й сам Інарак видаються простими, легкими й якимись собі хатніми.
Ну, значить, так: доктор Тіле бере цю справу під свою особливу увагу, звільняється від усіх інших обов’язків, і до дому графа Елленберга-батька має бути якнайшвидше під виглядом нового льокая прийнятий один із помічників пана доктора. Сам же доктор (також якнайшвидше!) має обдивитися місце пропаду коронки.
– Але майте на увазі, панове: сам пан президент Мертенс зацікавлений цією справою. Ви розумієте, що це значить? Отже, коронка мусить знайтися негайно й за всяку ціну!
Президент поліції на знак пошани й уваги витягається струнко, а доктор Тіле, на мент устромивши у графа серйозний, пильний погляд, ніжно й покірно нахиляє гладко зачесану, довгасту голову.
Але коли доктор Тіле їде до себе додому, в погляді його вже немає ніжності, хіба що часом крізь заклопотаність раптом викришиться іскорка веселого гумору. І як тільки входить до свойого кабінету, обвішаного всякими традиційними, детективними трофеями й приладдям, то навіть іскорки зникають. Він зараз же хапає телефон, наставляє екран і телефонує. На екрані з’являється маленьке, обросле під вухами кудлатою шерстю личко в окулярах і, посміхаючись, киває докторові.
– Шпіндлере! Негайно екстрене зібрання! Хоч невеличке, приватне, але негайне. Важна справа. Не пізніше, як через півгодини, буду у вас.
Голівка мавпи пресерйозно ворушить губами, і в телефоні чути гунявий голос:
– Голубчику детективе, ви, здається, замість злодіїв, повинні розшукати наперед просто людську логіку: як же можна за такий строк…
– Ах, Шпіндлере, мені треба порадитись! Кого встигнете. Я зараз їду до вас. Бувайте!
Перед тим, який грим вибрати, доктор Тіле задумується: Клара любить без бороди, білявий, з невеличкими вусами. Але це негарно: маленькі та ще біляві вуса не зменшують розмірів проклятого носа. Краще темно-русий, з борідкою, або ще краще з еспаньйолкою – в цьому є щось південне, фатальне. І ніс же скрадається.
Через півгодини високий, гарно вбраний, середніх літ добродій з еспаньйолкою й темними густими вусами, над якими сокиркою випинається сухорлявий хрящуватий ніс, поважно входить до садка невеличкої вілли доктора Шпіндлера, відомого вченого-економіста.
Двері відчиняє сама Клара. Мила Клара, дорога, напружена чеснота: вона боїться навіть трошки припудритись для нього, щоб чогось не подумав. А пенсне навмисне наклала на свої сірі, з темними обідками мило серйозні й такі ж жіночі, такі лукаво вабливі очі. Навмисне, бо докторові Тіле це не подобається, бо це робить її сухою, абстрактною. Ах, коли б вона могла, вона б скоцюрбила своє трішки заповне, але струнке тіло, зробила б плескуватими пишні жіночі клуби, а груди – о, ці безсоромні, випнуті, кричущі ознаки її полу: вона б знищила, як нищили їх середньовічні ченці на безсоромних статуях.
А все ж таки доктор Тіле в темнуватому передпокої ловить її сухувату теплу руку й швидко підносить до уст. Рука спочатку легесенько здригається, на мент, на коротюсінький мент стає безвольна й тільки тоді з обуренням шарпається й виривається. Сірі очі з обідками, блиснувши склом пенсне, неначе сльозами, гнівно й з докором озираються на нього.
– Я ж вас прохала, Тіле!..
Тіле благально схиляє голову з еспаньйолкою на ліве плече й посміхається такою своєю ніжною, доброю посмішкою, що Клара безпомічно знизує плечима й швиденько йде в розчинені двері кабінету.
Біля столу в своєму «перманентному» спортовому сіренькому костюмчику, на тоненьких, кривеньких, широко розставлених ніжках стоїть Шпіндлер. Кудлата й велика, як у пуделя, голова з кучерявими заличками під вухами короткозоро схилилась до тоненької брошури, яку він тримає, як який-небудь товстий том, обома руками. Окуляри йому аж на чолі, і він мружить на брошуру очі так, як мружаться люди, що на них віє сильний вітер із порохом.
– А, детектив! Наш знаменитий детектив! Ну, яке ж таке страшне злочинство примусило вас так негайно турбувати нас? Га?
Чи він це цитує з брошури, чи від себе говорить, з певністю сказати не можна, бо на доктора Тіле зовсім не дивиться, і тон неуважний, заклопотаний, голова ж іще пильніше схилена до книжечки.
Одначе руку простягає кудись у повітря, здається, для поздоровкання. І тільки, як доктор Тіле міцно бере цю руку у свою, тоді дивиться на гостя, зсунувши брошурою окуляри на крихітний носик.
На канапі сидить Макс Штор. А більше нікого нема: за такий короткий час скликати людей не так зовсім легко, як то думається спритним детективам.
– Ну, що ж за важна справа? Га?
Доктор Тіле озирається: на стільцях, на канапці, на всіх фотелях купами лежать книжки, брошури, газети, коректурні шпальти – сісти ніде. Не кабінет ученого, а склад книжок, та ще під час перевозу з одного помешкання на друге – все поперемішуване, порозгортане, понакидуване одне на одне. Клара теж озирається по хаті.
– Йозефе, з цих стільців можна покласти книги на підлогу?
Йозеф серйозно й критично оглядає стільці. Можна. Але обережно, в тому самому порядку (цебто слід би сказати: в тому самому непорядку).
Сам Йозеф Шпіндлер не сідає: йому стоячи зручніше слухати й переглядати брошури та газети, які він одну по одній бере з купи на столі. Відстовбурчивши нижню губу і мружачи очі, він, здається, цілком заглиблений у свою роботу. Але з несподівано промимрених уваг і запитів видно, що він добре все чує.
Клара, мила Клара сидить на канапі в другому кутку, як у фотелі, поклавши руку на книжку. Голову відкинула на спинку канапи, пенсне скинула. І так ця поза її нагадує той незабутній вечір у купе вагона, коли доктор Тіле вперше з нею зазнайомився, що страшенно трудно не дивитись на неї. А дивитись не можна – це перешкоджає розмові. (Навіть пасмо волосся, як ріг молодого місяця, так само й тепер обнімає щоку!).
– Ага, так вони знайшли первопричину – Інарак?
І Шпіндлер уважно й заклопотано нахиляє мавп’яче лице до газети, неначе придивляючись до тієї самої першопричини.
– Поліція, як відомо, завсіди відзначається надзвичайно розумною й глибокою аналізою. Але невже-таки ця дубина й досі не знає, що ми не крадемо, а беремо? А на одержання раз у раз даємо посвідки? Ну, добре, які ви робите з цього висновки?
Переглянута газета лягає на ліву купу, а з правої береться нова, англійська.
Доктор Тіле роздумливо й помалу погладжує долонею ребро носа. Він ще ніяких особливих висновків не зробив, але йому думається, що, можливо, через цю історію з коронкою вдасться добратися до Мертенса. Можливо, що Елленберг доручить докторові Тіле зробити доклад президентові Об’єднаного Банку й тоді…
Як раптом затихла, затаїлась, завмерла тривогою рука Клари, що гралася шнурком канапи. Бо тоді… разом із висадженим у повітря Мертенсом полетить і той, хто висаджуватиме. О люба!
Шпіндлер морщить губи й ніс – утопія.
Макс Штор посміхається – неможливо.
А доктор Тіле жде, що скаже Клара. Одначе Клара мовчить.
– Дурниці. Нікуди вас не допустять. І річ не в тому.
Шпіндлер рішуче перегортає сторінку величезної газети і, нахилившись, починає мимривим, рипучим, байдужо неуважним голосом вичитувати з неї:
– Інтерес у другому. Зацікавленість Мертенса пропадом коронки в цієї князівночки підтверджує деякі чутки про ніжні почування його величності до цієї особи. Коли це факт, то він має для нас серйозне значення. Всі наші невдачі з замахами на Мертенса мали досі ту причину…
Шпіндлер присовує лице майже до самої газети.
– Умгу! Англійська буржуазія вже теж у ролі антимілітаристів і борців за «єдину республіку землі». Пікантно!.. Так, ту причину, що біля бідного вдівця Мертенса досі не було жінки. Цей гладкий бик зі своїми дерев’яними меблями, рогожами й тому подібною наївною декорацією претендує на славу аскета. Через те, коли ця спадкоємиця збанкрутованих королівських біржових спекулянтів дійсно закинула гачок на цю біржову акулу і акула клює, то нам рація мати свою людину в тому домі, де живе прекрасна рибалочка. Чи допустять товариша Тіле до Мертенса, це невідомо, але що рибалочка може допустити до дому графа Елленберга акулу, то це дуже можливо. І тоді, дійсно, перспективи стають іншими. Тоді, може, справді він звідти вже не вийде.
Кудлата голова чорного пуделя підводиться від газети, і невеличкі, заглиблені очі старої, розумної й лукавої мавпи з сміхотливою іскоркою пробігають по присутніх…
– Отже, виходячи з вище сказаного, я пропоную, щоб Інарак висловив свою подяку графові Елленбергові й президентові поліції за їхню блискучу ідею доручити товаришеві Тіле вести справу дорогоцінної для всієї людськості коронки Зігфріда.
Як ясно, по-дитячому, з полегкістю сміється Клара! (А руку дати цілувати ні за що не хоче!)
Макс Штор теж сміється, але не так ясно й легко: в тому домі, де живе рибалочка, звідкіля, може, Мертенс не вийде, живуть його батьки. Не знають і Тіле, і Клара, але… «і одречеться батька, та матері»…
Отже, нарада зупиняється на тому, що товариш Тіле сьогодні, зараз же, негайно повинен помістити до Елленбергів одного з товаришів. Це поки що єдине, що можна зробити реального. Дальші заходи залежатимуть од розвитку ситуації.