Переднє слово

Дмитро Донцов

Цим твором, присвяченім Поетці вогненних меж, хочу дати вираз почуттю глибокої відданості й подиву для Поетки наддніпрянської України, яка – крім Лeci Українки – не знає собі рівної шляхетністю форми й глибиною змісту.

Хочу здвигнути «пам’ятник нерукотворний» блискучій і вірній співробітниці «Вісника», з якою мене лучили роки боротьби за спільне «Вірую».

Хочу відслонити містерійну суть її поезії, її дух, такий рідний великим традиціям Київської Землі, з якої вийшла; який кличним дзвоном гудітиме в серцях тих, що їх взивала на шлях героїзму і посвяти.

Взивала не «двоєдушних земляків», не «моральних фарисеїв» з «льокайською психікою», а тих, кого звала лицарями абсурду, з породи «вроджених провідників», що вони лише зможуть – як колись – «масу українських племен обернути в націю, варту своїх великих героїв».

В червні 1952, на вигнанні.

Примітки

Подається за виданням: Донцов Д. Поетка вогняних меж. Олена Теліга. – Торонто: 1965 р., с. 5.