Особа автора
Жарких М.І.
В питанні про особу автора я не є компетентним, і тому обмежусь до переповідання аргументації Охманського, яка мені здається дуже переконливою. Охманський перш за все вказує, що дослідники перебували в полоні примарно очевидного твердження, що Михалон – це правдиве власне ім’я автора, а прибраним є тільки прізвисько Литвин (тому подальший пошук зводився до осіб на ім’я Михайло, які були послами до Криму за Сагіб-Гірея). Він слушно зауважує, що це твердження не є аксіомою і потребує доведення. Обминаючи евристичну частину розвідки Охманського з викладом шляху, який привів його до особи В.Миколаєвича, розглянемо складену автором порівняльну таблицю.
Таблиця 1. Дві кандидатури на володіння псевдонімом Михалон Литвин [11]
| Ознака, притаманна Михалону Литвину | Михайло Тишкевич | Венцлав Миколаєвич |
| Литовець | - | + |
| Католик | - | + |
| Знає литовську мову | ? | + |
| Знає латинську мову | ? | + |
| Знає руську мову | + | + |
| Боярин середньої заможності | + | + |
| Посол до Криму | + | + |
| Свідок татарського походу | + | + |
| Посол до Москви | - | + |
| Зв’язаний з двором великого князя | + | + |
| Працював в литовській державній канцелярії | - | + |
| Освіта в університеті | ? | + |
| Знання Польщі | ? | + |
| Знання права | ? | + |
| Знання Німеччини | ? | ? |
| Знання історії Литви та Русі | ? | + |
Якщо ми кожному мінусу в таблиці припишемо значення "-1", кожному невизначеному – значення "0" і кожному плюсу – значення "+1", то вийде рахунок 15:1 на користь В.Миколаєвича. І це за умови, що такі яскраві й глибоко інтимні ознаки, як національність, віросповідання і знання литовської мови мають таку саму вагу в підрахунку, як університетська освіта чи знання Польщі (зрештою, ці ознаки М.Литвина не є безспірними). Правильніше цим ознакам надати ваговий множник 5 чи 10 в порівнянні з іншими, і тоді перевага Миколаєвича стане ще більшою. Прихильники православного русина Тишкевича занадто легко вив’язувались з халепи, пов’язаної з очевидним католицтвом автора, а на факт знання литовської мови взагалі не звертали уваги. Між тим випадки релігійного хамелеонства (щоб письменник виступав з позицій не тієї релігії, яку він сповідує) в Литві-Русі мені невідомі. Знання литовської мови, яка тоді не мала писемності, можна було набути лише в сім’ї; тобто це ознака литовського походження, а на Волині, звідки родом Тишкевичі, сім’я, котра вживає литовську мову – така сама рідкість в 16 ст., як і тепер.
Таким чином, досліди над особою автора таки привели до того, з чого починав Антонович: що автор є литовцем з роду.
Отже, нашим завданням буде дослідити джерельну вартість трактату М.Литвина в частині татар. Для цього нам треба з’ясувати його джерела та метод написання твору. Для попередніх дослідників, як видно з цитат, ці питання не стояли, оскільки вони вважали твір за джерело першої руки, не засноване на інших писемних джерелах, а щодо методу – чимось близьким до щоденника. Ці погляди можна звести до таких двох аксіом:
- оскільки Литвин був у Криму, то трактат написано під враженням від мандрівки;
- всі звістки про татар у Литвина – результат особистих спостережень.
Але я, наслідуючи Охманському, спробую зробити ще одну революцію в справі Литвина, і довести, що його трактат є наскрізь кабінетним літературним витвором, який містить досить мало конкретних спостережень.