Мета написання твору
Жарких М.І.
Почнемо з мети, якої намагався досягнути Литвин. Менше за все він хотів дати науковий опис Татарії та Московії. Якби справа обмежувалась географією, не треба б йому було псевдоніма. Дослідники цілком слушно визначають, що мета твору – суспільні реформи:
"Трактат було складено з метою звернути увагу великого князя на небезпечне становище держави і штовхнути його на шлях істотних реформ." [12]
Умови, в яких постав твір Литвина, дуже яскраво змальовує М.Грушевський:
"До особи молодого короля прив’язувалися тисячні пляни й надії. Шляхта хотіла від нього помочи до боротьби з можновладством; ті що інтересувалися релігійною справою – переведення реформ; всі разом жадали 'направи річи посполитої', управильнення судівництва, фінансів, організації оборони і т.д." [13]
Все це ми знаходимо в трактаті: надії на нового короля, сподівання на обмеження магнатів, пропозиції реформування релігії, судівництва, фінансів, оборони. Оскільки твір складено явно під враженням смерті короля Сигізмунда_1 й адресовано його наступнику Сигізмунду-Августу [14], його можна зблизити з пізнішими рішеннями конвокаційних сеймів, на яких обговорювались недоліки минулого царювання й пропозиції щодо їх направи в наступному. Невідомо, чи був цей твір поданий на розгляд короля, але я припускаю (чисто гіпотетично), що автор не викликав великого захоплення своїми реформаторськими проектами, і тоді він вирішив добитись свого шляхом апеляції не до начальства, але до громадськості, і для цього надрукувати твір. А оскільки він спрямований проти двох найпотужніших суспільних сил Литви – проти католицького духовенства та магнатів – то виступати відкрито автор не вважав наручним, і назвався прибраним іменем. З огляду на зауваження Проповідника: "Навіть і в думці не клени царя, а й у спальні не проклинай вельможу" [15] – надрукувати такий твір в країні, підвладній тим вельможам, проти яких він спрямований, було небезпечно, чи й неможливо, тому автор відправив свій твір для публікації у Швейцарії.
Твір не було надруковано за життя автора [16]. Чисто теоретично можна припускати, що причиною були фінансові утруднення. Кожна публікація – чи вона крамольна, чи ні – коштує грошей, і тому можна припустити, що смерть автора завадила полагодити ці фінансові проблеми.
Я припускаю, що рукопис твору було відправлено невдовзі після його написання, найімовірніше, ще за життя В.Миколаєвича. Таким чином, рукопис перебував у Литві не більше 10..12 років (1548..1550 – 1560 рр.), і цим можна пояснити відсутність списків твору у рукописному побутуванні.
Зацікавленість у творі, яку виявив Іоган Якоб Ґрасер, як слушно помітив Любавський [17], пов’язана з підвищенням цікавості до справ східної Європи. Ґрасер уклав цілий збірник творів на цю тему і присвятив його князеві Олександру-Октавіану Пронському, який навчався в тому самому Базелі, де вперше побачив світ твір М.Литвина. На той час крамольність твору була вже в далекому минулому (частина пропозицій була реалізована, але головна мета реформ – піднести могутність Литви, щоб зберегти її незалежність – вже була перекреслена Люблінською унією 1569 р.).
Тому трактат – не щоденник подорожей і не географічний твір, а пам’ятка ідеологічної боротьби і Реформації в великому князівстві Литовському.
Примітки
12. Юргинис Ю.М., с. 87. Звичайно, не можна погодитись з твердженням Антоновича, що мета твору – ознайомлення нового великого князя зі своїм володінням. Таку мету переслідував у своєму творі Б. де Віженер щодо французького принца Генріха, але Сигізмунд-Август – довголітній співправитель свого батька – такого ознайомлення не потребував.
13. Грушевський М.С. Історія України-Руси. – К.: 1995 р., т. 6, с. 416.
14. Щодо адресата твору С.Ф.Сокіл пише: "Свій твір М.Тишкевич неначе адресує вел.князю Сигізмунду-Августу і панам-раді. Але це, на наш погляд, лише літературний прийом […] Вживаючи цей прийом, він вказує на осіб, відповідальних за той лихий стан, в якому перебуває держава та суспільство" (Социологическая…, с. 42 – 43). Мене це не переконує. Звернень до панів-ради у творі я не побачив, так само як і намагання покласти на государя відповідальність за суспільні біди. Вважаю, що звернення автора до вел.князя – факт, а не літературний прийом.
15. Проповідник, 10, 20. Відповідальність могла бути цілком серйозною: "В королівських указах [1520-1540-х рр.] полякам під карою конфіскати майна та довічного вигнання з вітчизни заборонялось ввозити, продавати та вживати книги Лютера […] Дуже скоро ці укази, видані спочатку тільки для Польщі, довелось поширити і на литовську Русь" (Архангельский А.С. Борьба с католичеством и умственное пробуждение южной Руси в к.16 в. – Киевская старина, 1886 г., № 5, с. 55 – 56). Реформаційні забави сходили з рук королевичу Сигізмунду-Августу та магнатам, але не дрібному шляхтичу.