М.Меховський та Я.Длугош
Жарких М.І.
В трактаті є три історичні екскурси: про походження династії кримських ханів, про Московське князівство та про Литву (два останні виділені в структурі – малюнок 1). В них разом згадано 20 осіб, історична ретроспектива починається з середини 13 ст. (малюнок 2). Одинадцять із цих імен припадають на 1 половину 16 ст. і можуть розглядатись як сучасники автора. Рубежем, на якому для Литвина закінчувалась сучасність і розпочиналась історія, можна визнати період 1505 – 1515 рр.: король Олександр, Менглі-Гірей та Іван_3 – це історія, король Сигізмунд, Мухамед-Гірей, Василь_3 – сучасність.
Питання про джерела історичних відомостей Литвина не розкриті дослідниками, якщо не рахувати цілком незрозумілого твердження Охманського, що Литвин використав московський літопис [30]. Це твердження ґрунтується на згадці про хрещення руського князя в Корсуні (§ 8) та оповіданні про скинення татарської зверхності за Івана_3 (§ 34).
Джерело останньої згадки – не московський літопис, а Длугош:
| Текст Длугоша [31] | Текст М.Литвина (с. 27) | Текст Герберштейна (с. 68) [32] |
| "Князь піший зустрічає послів татарського хана (навіть нешляхетних), які приїздять до його резиденції по данину або з іншої потреби; подає їм сосуд з кобилячим молоком, й краплини його, що падають на гриву коня, злизує губами. Татарину, який читає ханський лист в руському перекладі, від підстилає під ноги найкращу шубу, підбиту соболями, а сам з усіма молодшими князями, боярами та ближніми своїми мусить на колінах слухати читання" | "Раніше москалі знаходились в такому рабстві у заволзьких татар, що, окрім інших ознак покірності, їхній князь мав виходити за місто назустріч кожному післанцеві хана та збирачу податків, які щорічно приїздили до Москви, й пішо проводити його до палацу, тримаючи в руках повід його коня. Посол сідав на князівський стіл, а князь, прихиливши коліна, вислуховував посольство" | "Хоч який він [Іван_3] був могутній, а все ж таки мусив повинуватись татарам. Коли прибували татарські посли, він виходив до них за місто назустріч і стоячи вислуховував їх, коли вони сиділи" |
Малюнок 2. Діаграма співіснування історичних діячів, згаданих М.Литвином
З цього порівняння видно, що текст Литвина є чимось середнім між текстом Длугоша та Герберштейна: у Литвина з Длугошем спільне – преклоніння колін, зустріч пішо; з Герберштейном у Литвина спільне – вихід за місто. Думаю, що джерелом тут була "Хроніка Польщі" Меховського (через яку твір Длугоша вперше побачив світ [33]). Звістку про хрещення руського князя в Корсуні Литвин міг запозичити з тієї ж "Хроніки Польщі" [34].
Виклад історії Московської держави дуже сумаричний і неточний: наприклад, до завоювань Івана_3 віднесені Рязань та Псков, які насправді були приєднані до Москви за Василя_3. Принаймні, навіть на підставі "Трактату про дві Сарматії" Меховського можна викласти цю історію точніше. Литвин категорично твердить, що Новгород, Псков та Сіверщина – литовські провінції (§§ 34, 39); щодо Новгорода та Пскова – це рішучо не так, але знаходить деяку паралель у Меховського, який пише, що Псков та Новгород були завойовані Вітовтом [35]. Взагалі основна мета уривку про Івана_3 – показати його ідеальним государем, який досяг великих успіхів, поширюючи тверезість [36]. Це не так історична оповідь, як дидактичний приклад.
Характер московських звісток у Литвина цілком відмінний від докладних і датованих від створення світу виписок Герберштейна (який безсумнівно використав московські літописи). Тому гадку про використання московського літопису у Литвина слід відкинути. Натомість ряд моментів Литвин безсумнівно запозичив з хроніки Меховського. На жаль, ця хроніка не перекладена на сучасні мови, і тому я не міг виконати суцільної звірки текстів цих творів.
Для викладу історії Литви (§ 39) К.М.Мельник вказала джерела – хроніку Биховця та Длугоша (я здогадуюсь – знову при посередництві хроніки Меховського). Длугошу належать:
- зближення деяких латинських та литовських слів;
- порівняння культу Ескулапа та шанування змій литовцями;
- розвиток назв "італи" –> "літали" –> "литовці";
- походження литовців від десанту римського флоту.
Примітки
31. Иловайский Д.И. История России. – М.: 1896 г., т. 2, примечания, с. 62.
32. Тут і далі цитати з С.Герберштейна даються за виданням: Герберштейн С. Записки о Московии. – М.: 1988 г. (скорочено СГ з вказанням сторінки).
33. Лимонов Ю.А. Культурные связи России с европейскими странами в 15 – 17 вв. – Лг.: Наука, 1978 г., с. 110.
35. Меховский М. Трактат о двух Сарматиях. – М.-Лг.: и-во АН СССР, 1936 г., с. 103.
36. Заходи Івана_3 щодо заборони п’янства описані Меховським в "Хроніці" (Меховский М. Трактат…, с. 27).