Інші європейські джерела
Жарких М.І.
До наведених вище свідчень знайомства Литвина з західноєвропейською латиномовною літературою слід додати ще кілька спостережень, які, можливо, вдасться розвинути.
1. Славний Мартин Лютер в передмові до латинського перекладу Корану (Базель: 1543 р.) пише:
"Священнослужителі в турків та й узагалі їхні духовні особи ведуть життя таке статочне, суворе й славне, що їх швидше можна вважати за янголів, а не за людей, і всі наші папські священники та черці являються супроти них якоюсь сміховиною" [40]
Литвин пише дуже близько до цього (ми вже цитували вище відповідні частини §§ 64 – 65). Можна припустити, що розгляд цього видання Корану відкриє нам джерело досить просторого оповідання Литвина про мусульманську релігію, яке зараз невідоме.
2. Бартоломей Джюрджевич, автор книги про турецькі звичаї, яка вперше була опублікована латинською мовою (Париж: 1545 р.), писав, що у турків усі паші, тобто визначніші чиновники, набираються з синів християн. А.Кримський зауважив подібність цього твердження до вислову Литвина [41]:
"Усі міністри цих тиранів, їхні євнухи, секретарі та знавці, а також воїни, надто яничари, які з дитинства навчаються військовому мистецтву та військовій дисципліні, із числа яких потім призначаються вожді та начальники, походять з нашої християнської крові" (§ 26, с. 20 – 21).
Про характер твору Кримський пише так:
"Він не жаліє чорних красок, щоб обмалювати турецьку лютість проти християн і їхню безсердечність супроти невільників, а разом з тим він аж надпоривається, коли оповідає про добрі, побожні норови турецького народу" [42].
Такий розподіл тенденційності досить близький до твору Литвина. Отже, можна припустити знайомство Литвина з друкованими латиномовними творами туркофільського спрямування. Якщо з туркофілом Пересвітовим у Литвина є тільки ідейна близькість без текстуальних запозичень, то з європейськими туркофілами у нього можна сподіватись знайти і текстуальні збіжності. Відмінність Литвина від цього туркофільства, широко обмальованого А.Кримським, полягає в тому, що у Литвина, по-перше, об’єктом ідеалізації є не турки, а татари; по-друге, джерелом їх ідеальних порядків є не так мусульманська віра, як закони Ветхого заповіту.
Звичайно, ці спостереження є тільки намітками подальших досліджень (як не дивно, ніхто з попередніх дослідників не зв’язував трактат Литвина з іншими творами туркофільського спрямування); цікаво було б також прослідкувати зв’язок ідей Литвина з творами реформаційного змісту (цього також ще ніхто не робив).
Примітки
40. Кримський А.Ю. Історія Туреччини. – К.: 1996 р., с. 221.
41. Кримський А.Ю. Історія Туреччини. – К.: 1996 р., с. 243, 197.