Опис України
Жарких М.І.
Опис України та Києва загалом не пасує до решти тексту трактату Литвина. Перш за все треба зауважити, що М.Литвин – не географ. Він практично не подає відомостей з географії власне Литви, тобто землі, яка була йому добре відома. Отже, ми мусимо припустити, що даний опис, що містить переліки рік, замків, урочищ – слід використання якогось письмового джерела.
Розглянемо списки рік з Литвина:
"Борисфен [1:1] є найбільшою та найобільнішою рікою в цій країні […] Зі сходу вище Києва з нею з’єднуються Десна [1:2], Сейм [1:3] та інші ріки, що витікають із Сіверщини та Московії. З північного заходу та півдня в Борисфен впадають Сож [1:4], Березина [1:5], Прип’ять [1:6], Словешня [1:7], Уш [1:8], Тетерів [1:9], Ірпінь [1:10], води яких побільшуються допливами, як Вехра [2:1], Проня [2:2], Іпуть [2:3], Друть [2:4], Бобр [2:5], Титва [2:6], Птич [2:7], Случ [2:8], Ореса [2:9], Стир [2:10], Горинь [2:11], Пина [2:12]" (§ 56, с. 49)
Отже, маємо два списки, які я для зручності пронумерував у квадратних дужках: в першому позначені Дніпро та 9 його головних допливів, в другому – 12 менших допливів. Щоб ясніше уявити собі логіку цих списків, я склав картосхему (малюнок 4).
Малюнок 4. Дніпровський басейн за описом М.Литвина
Досить одного погляду на картосхему, щоб зрозуміти: опис річок спирається на Київ, Київ є фундаментом і центром цієї системи. Далі, цілком очевидно, що перелік рік іде проти стрілки годинника, в напрямку від Києва: схід – північ – захід. В списках річок дуже багато помилок: для Сейму, Ореси та Стиру неправильно вказано їх розташування, для Друті, Словешні та Ужа – їхнє місце впадіння. Дві річки Литвина не можна ототожнити: це Титва і згаданий трохи вище Тур біля Мозиря.
Розбіжність Литвина і Герберштейна у визначенні гирла Десни, можливо, криється в тому, що Десна недалеко перед гирлом розділяється на два рукави, з яких північний нині є значно більшим, зветься власне Десною і впадає в Дніпро вище Києва; південний нині є меншим, зветься Десенкою або Чорториєм і впадає в Дніпро нижче Києво-Печерської лаври. Між цими гирлами розташований Труханів острів. Можливо, Герберштейн мав на увазі саме Десенку, а Литвин – сучасну Десну.
Звідки Литвин узяв цю гідрографію ? Дослідники не задавались цим питанням, вважаючи відповідь самоочевидною: Литвин знав про них з досвіду власних мандрів. Але шість помилок у визначенні основних річок – це дуже багато. Ясно, що опис складався в Києві, але людиною не місцевою, яка погано знала цей край, тобто приїжджим (скоріше за все, з Литви, не з Білорусії). Інша можливість – гідрографію записано з пам’яті десь далеко від Києва (наприклад, у Вільнюсі), де не було добрих знавців цього басейну. Все це вказує на досить ранню дату складання опису, бо тяжко припустити, що в середині 16 ст., по восьмидесяти роках існування Київського воєводства, в Литві не знали, де тече Сейм.
Одна деталь в описі (якщо я правильно розумію) дозволяє уточнити час його складання: про Десну та Сейм сказано, що вони витікають з Сіверщини та Московії. Після невдалої для Литви війни з Москвою, десь починаючи з 1500 р., весь басейн Сейму та практична вся Десна (окрім маленької ділянки від Остра до Києва) перейшли під владу Москви, і про них правильніше було б сказати не "витікають", а "течуть". Це може вказувати на те, що складання гідрографії відбувалось до 1500 р.
Маса помилок у списку, на мій погляд, може бути пояснена тільки тим, що він складався під час сухопутної, а не водної подорожі. Цю подорож я уявляю собі так: географ виїхав з Києва десь на початку зими, їхав на санях вгору по замерзлій Десні, потім повернув на замерзлий Сейм, десь від Путивля повернув на північ і перетнув Десну біля Новгорода-Сіверського і далі поїхав на північ, на Сож. Але під час скорочення його викладу цей другий перетин Десни не був зауважений, і послідовність річок вийшла така: Десна – Сейм – Сож, з чого Литвин вивів, що Сейм впадає в Дніпро між Десною та Сожем. Далі наш географ перетнув Білорусію і потрапив на Волинь, де зауважив річки Горинь і Стир (можливо, був у Луцьку). З Волині він повернув на схід до Києва, але повторного перетину Горині не записав чи він був зігнорований; а оскільки в списку далі розташовані річки на схід від Волині, Литвин вирішив, що і Стир є на схід від Горині. Друть, Словешню та Уж наш географ тільки перетинав (вздовж них не їхав і тим більше не плив) і тому місця їх впадіння записав помилково. Можливо, він не дуже добре розумів те, що йому розповідали місцеві жителі, не знав або дуже слабо знав руську мову. Це припущення можна було б підтвердити уважним філологічним аналізом написання назв річок в латинському оригіналі Литвина. Десь в кінці зими географ повернувся до Києва.
В пошуках історичної ситуації, коли міг бути складений такий опис, нам треба звернутись до періоду скасування Київського удільного князівства та заснування Київського воєводства (1471 – 1500 рр.). Першим київським воєводою в 1471 – 1482 рр. був Мартин Гаштольд – литвин з роду і католик за сповіданням, який не мав ніяких коренів та знайомств в місцевому середовищі. От йому-то для виконання його адміністративних обов’язків і треба було скласти уявлення про територію, якою він управляє. Із заснуванням Київського воєводства пов’язано перший податковий реєстр 1471 р., який частково зберігся до наших днів. Мені здається, що складання герографічного опису відбувалось незалежно від укладання цього реєстру саме тому, що реєстр складали місцеві писарі, які не могли припуститись таких помилок, як в описі. Окрім того, просторовий розмах опису значно ширший за межі Київського воєводства. Тому можна припустити, що складання опису було іншим адміністративним заходом Гаштольда, який доручив його здійснення комусь із своїх помічників-литвинів. Те, що опис захопив не тільки Київське воєводство, але й суміжні території удільних князівств та воєводств, може свідчити про те, що литовський уряд погано уявляв собі реальне територіальне розмежування адміністративних одиниць і хотів про це довідатись від власних чиновників. Якщо всі ці припущення правильні, опис є слідом широкомасштабної інспекції південно-східних земель великого князівства Литовського в кінці 15 ст.
Тому можна припустити, що прототип опису складено на замовлення Мартина Гаштольда під час його київської служби. Документ лишився в родинному архіві Гаштольдів, де з ним познайомився Ольбрахт. Від Ольбрахта відомості цього документу перейшли до його австрійського знайомого Герберштейна [49] і до його слуги В.Миколаєвича. Так можна пояснити наявність паралельних місць в описі України у творах Литвина й Герберштейна (малюнок 5).
Малюнок 5. Шлях появи паралельних місць у Герберштейна та Литвина
В якому співвідношенні цей гіпотетичний опис України знаходиться до "прото-Герберштейна" – наразі судити неможливо.
Знайомство Литвина зі справами України не обмежувалось цим описом. Обмірковуючи засоби до оборони України від татар, він пише:
"Переправа через Борисфен нижче Черкас можлива тільки в небагатьох місцях […] Якби в цих місцях розташувати хоча б невеликі флотилії, то вони могли б загородити переправу найчисленнішому татарському війську, […] виїхавши назустріч на човнах з-за островів, очерету та верболозу" (§ 57, с. 50).
Ця тактика була запропонована ще в 1524 р., коли король Сигізмунд_1 в листі до панів-ради відзначав: Семен Полозович та Криштоф Кмітич, зібравши трохи козаків, пішли вниз по Дніпру до Таваня і там на протязі тижня щодня бились з татарми, не допускаючи їх до переправи. А якби розложито на Дніпрі по переправах одну або дві тисячі козаків, то було б дуже добре (і далі міркує, як це організувати) [50].
В 1533 р. на сеймі в Пьотркові з аналогічним проектом виступив Остап Дашкович:
"Він радив, щоб ми держали на Дніпрі по всяк час дві тисячі чоловік, які б на чайках боронили перевозів від татар, а кілька сот їзди на те, аби їм довозити поживу. Окрім того, на островах, яких багато на Дніпрі, побудувати замки" [51].
Спільне в усіх трьох фрагментах – розуміння ключової ролі дніпровських переправ; якщо в 1524 р. ще прямо не сказано, що проектоване військо має бути річковою флотилією, то в проектах Дашковича та Литвина на цьому робиться особливий наголос. Коли ми приймемо, що Литвин – це В.Миколаєвич, то нема нічого дивного в тому, що чиновник державної канцелярії великого князівства Литовського знайомий з документацією великого князя. Можна припустити навіть, що Миколаєвич був присутнім на сеймі 1533 р. (як слуга Гаштольда) і був знайомий з Дашковичем чи слухав обговорення його проекту.
Отже, ми можемо вважати Литвина одним з прихильників того плану оборони України, який розроблявся й обговорювався діячами його покоління (1520-1550-х рр.).
Разом з тим не можна не відзначити, що опис України і Києва у Литвина переповнений надзвичайними перебільшеннями і скоріше нагадує утопічний центр багатства (такий собі земний рай), ніж конкретний географічний об’єкт. Можливо, його краще розглядати як уявлення жителя Вільнюса про заможне й розкішне життя (щось на зразок сучасного анекдоту про Грецію, "у якій все є" – тобто легко задовольнити всі матеріальні потреби). Тоді й перелік країн, з якими Київ веде міжнародну торгівлю, треба було б сприймати просто як список країн, товари яких є атрибутами заможності й розкоші. Але оскільки я не можу висловити ніякого припущення щодо мети включення цього опису до складу трактату (щодо значення цього опису для досягнення основної цілі трактату), то я не можу висловити припущень щодо мети таких перебільшень.
Примітки
49. Оповідаючи про Київ, Герберштейн пояснює: "Все це мені розповідав Альбрехт Гаштольд, воєвода віленський" (СГ, с. 186).
50. Вперше надруковано Каманіним (Каманин И.М. К вопросу о казачестве до Богдана Хмельницкого. – Чтения в историческом обществе Нестора-летописца, 1894 г., т. 8, отд. 2, с. 81).
51. За хронікою М.Бєльського цитовано у М.Грушевського (Історія України-Руси. – К.: 1995 р., т. 7, с. 105).