Висування кандидатів у депутати Верховної ради СРСР від трудового колективу Інституту проблем матеріалознавства Академії наук

Ольга Пшенична

[Тут маленька термінологічна неточність. За тим новим законом висували кандидатів і обирали депутатів на З’їзд народних депутатів СРСР, і одним із завдань цього з’їзду було обрання Верховної ради СРСР, яка діяла на постійній основі. – М. Ж.]

Коли згадуєш цей пізньорадянський період, то бачиш, що менталітет людей все-таки мінявся. Страх, як визначальна причина совкового комплексу, потроху і поступово розсіювався. Гласність все-таки давала свої плоди. У пресі в той час широко висвітлювалися різні дискусії з економіки, екології, з державного будівництва. Відкрите сміливе висловлювання багатьма популярними громадськими діячами своїх поглядів дуже впливало на простих людей.

Таке висловлювання, така сміливість, відкритість стали прикладом для них. І багато людей міняло свою поведінку, ставали більш незалежними. Надія на демократичні зміни в суспільстві багатьма пов’язувалася з виборами. Здавалося, що досить замість партноменклатурників і бюрократів обрати порядних, чесних представників народу і тоді все піде на лад. Але це було, звичайно, трохи наївно. Де взяти багато представників порядних і чесних, та ще й фахівців? Було не дуже зрозуміло. Але все-таки надії якісь були.

Партійні функціонери скомпрометували себе, особливо під час ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Вони виявили свою некомпетентність і байдужість. Також брехливість. Особливо зачіпало те, що вони не говорили чесно про стан речей, про події – ні про що. На зборах трудового колективу Авіаційного науково-технічного комплексу імені Антонова по висуванню кандидатів у депутати Верховної ради СРСР трапилась така історія. Замість запропонованого адміністрацією секретаря парткому цього виробничого комплексу група співробітників запропонувала висунути кандидатуру дуже популярного в той час громадського діяча Щербака Юрія Миколайовича. Він багато займався чорнобильською тематикою і взагалі був дуже поважною і популярною особою. Так от, група співробітників висунули його на кандидата у народні депутати Радянського Союзу. І незважаючи на те, що адміністрація контролювала хід цих зборів, а все ж трудовий колектив проголосував за висунення Щербака Юрія Миколайовича.

Таємний план

Я дізналася про цю несподівану поразку партноменклатурника від співробітниці нашого інституту Ельвіри Лиходід, чоловік якої працював в АНТК імені Антонова і був учасником цих зборів. Ми з нею стояли саме біля об’яви, на якій було зазначено, що в нашому колективі скликається конференція по висуванню кандидатів у народні депутати СРСР. Мені як блискавка прийшла думка – треба висунути Щербака і у нас також. Для чого? А щоб збільшити його шанси. У нас мала бути саме конференція, тому що Інститут проблем матеріалознавства – це науково-технологічний комплекс, він дуже великий, у нас було більше 700 співробітників. Тому від кожного структурного підрозділу треба було на конференцію висунути своїх представників.

Я взагалі вирішила, що цей план не треба афішувати і я ні з ким не ділилася. Тим більше, що я не була впевнена, що попаду на цю конференцію. Та і не хотілося наперед говорити про це, щоб не зірвати план. А виявилось, що попасти було дуже легко. Коли на зборах нашого відділу я запропонувала себе в делегати конференції, то всі дуже зраділи, що знайшовся такий дивак, як я. Дивак, бо після робочого дня на кілька годин йти на якісь нудні збори, де будуть займатися висуванням кандидатів. Кому це потрібно? Так що всі проголосували за мене і цей пункт був для мене вирішений. Тут потрібно взагалі зробити відступ, щоб пояснити чому це було важливо і збільшувало шанс для кандидата.

Висування кандидатів у депутати від трудових колективів зазвичай контролювалося адміністрацією підприємства. Це був, так би мовити, перший фільтр або сито. Але було ще одне сито для того, щоб відсіювати небажаних кандидатів. І це сито називається окружні передвиборчі збори. Згідно із законом, коли закінчується строк висування, то після цього окружна комісія повинна скликати окружні передвиборчі збори.

Учасниками цих зборів повинні були бути представники трудових колективів, які висували свої кандидатури. Крім того на ці передвиборчі збори запрошувалися самі кандидати. Вони представляли свої програми, відповідали на питання, розповідали про себе. Проходило обговорення цих кандидатур і лише потім відбувалось голосування – визнати їх чи ні кандидатами в окружній виборчій комісії. І треба було набрати більше 50% від усіх учасників цих зборів. Тому зрозуміло, що чим більше колективів представить цього кандидата і чим більше учасників бере тут участь, тим більшою є вірогідність, що кандидат буде зареєстрованим окружною виборчою комісією. Саме тому я вирішила, що додаткове представлення Юрія Щербака буде йому зовсім не зайвим.

Втілення плану

Коли стало ясно, що мене вже призначили на конференцію, я продумала, що саме мені треба робити.

Я дізналася телефон Щербака, зателефонувала йому і запросила прийти на нашу конференцію. Але він відмовився. Пізніше я зрозуміла, що він вважав нетактовним бути суперником нашого директора. Але ж він не міг знати головного! Справа в тому, що наш директор, Трефілов Віктор Іванович на той час вже був висунутий кандидатом у депутати, але від Науково-інженерного товариства. Я знала добре закон і розуміла ці тонкі деталі. Трефілову вже не потрібно було ніяке висунення від трудового колективу і не потрібно проходити ніякі окружні передвиборчі збори. Його кандидатуру просто затверджував керівний орган його ж Науково-інженерного товариства. І все! Він вже тоді практично зарезервував собі місце кандидата. Отакими були нюанси нового закону і я їх знала. Адміністрація просто хотіла ще раз висунути його, як директора, для солідності, щоб висунув його ж трудовий колектив.

Оскільки я зібралася представляти Щербака без його присутності, то мені потрібен був його дозвіл. Коли я йому телефонувала, то запитала, чи він дозволяє мені представляти його. Він, звичайно, запитав мене, чому ця ідея мені прийшла в голову, розпитав про мене, хто я така і таке інше. Врешті він дав дозвіл, сказав, що він не проти щоб я його представляла. Але це був усний дозвіл. Вже наступного дня повинна була бути конференція і зустрітися з ним я не встигала.

Я ретельно підготувала свій виступ. Я добре знала взагалі багато про нього. Чому? Тому що, по-перше, я читала кілька його романів. Я читала в журналах, про його роботу лікаря-епідеміолога у Середній Азії і у нас, в Україні. В Середній Азії він під час епідемії холери, а може сибірської язви, працював і проявив себе як смілива і фахова людина. Потім на Житомирщині він боровся із сказом, який занесли лисиці. Він написав навіть роман, бо це була дуже цікава тема.

Він був одним із засновників Української екологічної асоціації «Зелений світ». А я тоді вже була членом «Зеленого світу» в нашому районі і тому я знала багато про його екологічну діяльність. Потім в пресі було багато його статей про Чорнобиль, про стан здоров’я чорнобильців, про чорнобильську тематику в цілому. Я це все зібрала і підготувала свій виступ. Це була величезна несподіванка для всіх присутніх.

Після того як був висунутий Трефілов, я підняла руку і сказала. “Відповідно до нових тенденцій у країні вибори повинні бути не однієї особи, а на альтернативній основі”. І запропонувала кандидатуру Юрія Щербака. Несподівано, але мене підтримали багато людей і запропонували обговорити цю кандидатуру та внести його у бюлетень для таємного голосування. Я зробила доповідь про Щербака, і разом з тим довелось покритикувати трохи і його суперника.

Під час голосування знов таки несподівано виявилося, що переміг Юрій Щербак. Це було шокуюче і наробило величезного шуму в нашому комплексі!. Всі гаряче обговорювали цю подію. Керівник мого відділу підійшов до мене і каже: “Ось чому ти захотіла бути делегатом конференції, тепер я все зрозумів!” Ну так воно і вийшло. Добре, що директор Трефілов виявився не дуже злопам’ятною людиною, до якихось наслідків для мене це не призвело. В принципі за мною після цього трошки наглядали, але все було більш-менш нормально.

Мені було дуже зручно – я представила Щербака, і моя робота на цьому закінчилась. Протоколи і всі інші папери робила сама президія, яка була обрана для проведення конференції. І подання вони подали самі в окружну виборчу комісію також.

Це було дуже зручно. Але я все-таки побоювалася – а може щось вони наплутають або не так зроблять. Тому, оскільки я в Окружній виборчій комісії уже бувала не раз у зв’язку з підготовкою до зборів за місцем проживання, то я ще раз пішла туди. Треба було переконатися – чи всі документи вже подані на представлення Щербака від нашого колективу. Виявилось, що все гаразд. Там я випадково зустрілася з представниками АНТК імені Антонова, познайомилася з тими людьми, які раніше також висунули Щербака. Коли я їм повідомила, що ми збираємось провести збори за місцем проживання в Академмістечку, то вони гаряче підтримали цю ініціативу і сказали, що будуть допомагати нам чим можуть. Поки що, правда, проблеми ми вирішували самі, але все-таки було добре, що у нас тепер з’явилися однодумці.