Північна частина острова Муромець — проектоване заповідне урочище «Кільнище»

Парнікоза І.Ю.

Об’єкт являє собою північну частину великого дніпровського острову Муромець, що на півночі виходить до гирла річки Десна. Зі сходу його територію обмежено рукавом Десни — Десенкою, із заходу — головним річищем Дніпра. Південна межа проходить по північні межі парку Дружби Народів (район запланованої площі 15 республік). Територія об’єкту виключає існуючі об’єкти — заказники місцевого значення «Бобровня» та «Муромець — Лопуховате», проте включає територію острова Муромець в 2004 р. номінально включену в регіональний ландшафтний парк «Дніпровські острови» (148,15 га) та невеликий острів Крайній біля західного узбережжя Муромця (50.535167, 30.540433, 4 га). Площа об’єкту — 187 га. Територія об’єкту входить до Вишгородського району Київської області та Деснянського району м. Києва.

Назва об’єкту походить від озера Кільнище — лугового озера-стариці між руслом Дніпра та Десенки, напроти 10-го км фарватеру (від річкового вокзалу) (Вакулишин, 2014).

Острів Муромець — це заплавний район, який має висоту над рівнем Дніпра 2–4 м. Острів сформовано алювіальними відкладеннями: замуленими пісками та торф’янистими ґрунтами. Товща мулистих ґрунтів коливається від одного до двох метрів. Абсолютні позначки висоти поверхні становлять 90,5–95,5 м над рівнем моря. Рельєф плаский, слабохвилястий, з окремими невеликими підвищеннями до 5 метрів та місцевим заболочуванням. Ландшафт заплавний, лучно-болотяний.

На території об’єкту розташовані численні заплавні водойми – стариці проток Дніпра, одна з яких — озеро Кільнище — і дала назву всьому об’єкту.

Рослинність проектованого заповідного урочища представлено такими основними групами: піщаними луками, справжніми луками, болотистими луками та болотами, заплавними лісами, прибережно-водною та водною рослинністю.

Піщані луки займають на території об’єкту найбільші площі на найвищих елементах рельєфу. Вони сформовані в основному з угруповань кипця Делявиня (Koeleria delavignei) та сизого (K. glauca), куничника наземного (Calamagrostis epigeos), костриці Бекера (Festuca beckeri). Флористичне ядро формують осока лігерійська (Carex ligerica), жито лісове (Secale sylvestre), тонконіг бульбистий (Poa bulbosa), пижмо звичайне (Tanacetum vulgare), козельці великі (Tragopogon major), хондрила ситниковидна (Chondrilla juncea), псамофілієла мурова (Psammophliella muralis), дивина фіолетова (Verbascum phoeniceum), полин дніпровський (Artemisia campestris), миколайчики плоскі (Eringium planum), щавель горобиний (Rumex acetosella), гвоздика Борбаша (Dianthus borbasii), перстач пісковий (Potentilla incana), енотера дворічна (Oenothera biennis), очиток звичайний (Sedum maximum) та їдкий (S. acre), перстач сріблястий (Potentilla argentea). В складі таких угруповань зустрічаються козельці українські (Tragopogon ucrainicus), які були внесені до Європейського Червоного списку (Европейский Красный список.., 1992), а також такі малопоширені рослини, як очиток шестирядний (Sedum sexangulare). Останній вид знаходиться тут на східній межі свого ареалу.

Біотопи псамофітних лук охороняються згідно Оселищній директиві ЄС. Зокрема, охороняються піонерна псамофітна рослинність: угруповання костриці-келерії — код 6120, остепнені луки — код 6210 (Siedliska — Przewodnik metodyczny). Псамофітні угруповання також охороняються Додатком 1 до Резолюції №4 Бернської конвенції: євро-сибірські піонерні угруповання на карбонатних пісках. — Е1.12 (відповідник біотопу 6120 Директиви ЄС), не зімкнені не середземноморські сухі кислі та нейтральні трав’яні угруповання, у тому числі континентальні трав’яні угруповання на дюнах — Е1.9 псамофітні піонерні комплекси (відповідник біотопу 2330 Директиви ЄС). Охороняється також комплекс біотопів Х35 — континентальні піщані дюни (Тлумачний.., 2017).

В міру зростання вологості та зниження елементів рельєфу псамофітні луки замінюються справжніми та болотистими луками. Справжні луки сформувалися на нижчих вологіших супіщаних, а подекуди з шаром намулу ґрунтах. В них переважають угруповання тонконогу лучного (Poa pratensis) та костриці лучної (Festuca pratensis). На бідніших ґрунтах поширені угруповання китника лучного (Alopecurus pratensis) та тимофіївки лучної (Phleum pratense). Флористичне ядро таких лук найбагатше. Тут зустрічаються типово лучні види: смілка зозуляча (Silene flos-cuculi), конюшина гірська (Trifolium montanum), вероніка колосиста (Veronica spicata), дзвінець малий (Rhinanthus minor), дивина борошниста (Verbascum lychnitis), кравник звичайний (Odontites vulgaris), гадючник звичайний (Filipendula vulgaris), мильнянка лікарська (Saponaria officinalis), зірочник ламкий (Stellaria fragilis) та злаковидний (S. graminea), підмаренник північний (Galium boreale) та справжній (G. verum), деревій звичайний (Achillea millefolium), подорожник ланцетолистий (Plantago lanceolata), витка гречка берізкова (Fallopia convolvulus), смілка звичайна (Silene vulgaris), роговик ланцетовидний (Cerastium holosteoides), молочай кіпарисовидний (Euphorbia cyparissas), щавель кінський (Rumex confertus), молочай лозний (Euphorbia esula subsp. tommasiniana), люцерна хмелевидна (Medicago lupulina), конюшина польова (Trifolium arvense), альпійська (T. alpestre) та повзуча (T. repens), горошок тонколистий (Vicia tenuifolia) та чотриринасінний (V. tetrasperma), цибуля гранчаста (Allium angulosum), холодок лікарський (Asparagus officinalis), мітлиця повзуча (Agrostis stolonifera), стоколос розчепірений (Bromus squarrosus), куничник очеретяний (Calamagrostis arundinacea) та сіруватий (C. canescens), рутвиця мала (Thalictrum minus), королиця звичайна (Leucanthemum vulgare), рутвиця проста (Thalictrum simplex), а також жовтець їдкий (Ranunculus acris).

В травостої також присутні такі малочисельні регіонально рідкісні види як фіалка висока (Viola elatior) та суниці зелені (Fragaria viridis). Наявний в складі даних біотопів зозулинець блощичний (Anacamptis coriophora), внесений до Червоної книги України (2009а).

Наразі лучні біотопи в Європі стають дедалі рідкіснішими. Так, формації справжніх та деяких типів вологих лук знаходяться під охороною Бернської конвенції та Оселищної Директиви ЄС (Дідух, Альошкіна, 2012). Зокрема, у випадку наявних на території даного об’єкту біотопів, Директивою охороняється всі типи справжніх лук — код 6510, та деякі типи вологих лук: угруповання молінії — код 6410 і двожильника — код 6440 (Siedliska — Przewodnik metodyczny). Згідно Додатку 1 до Резолюції №4 Бернської конвенції, під охороною перебувають: Е2.2. Рівнинні та низькогірні сінокісні луки (відповідають біотопу 6510 Директиви ЄС); Е3.4. Мокрі або вологі евтрофні і мезотрофні луки — заплавні луки з домінуванням злаків, комишів та Scirpus sylvaticus (відповідають біотопу 6440 Директиви ЄС); E3.5 Мокрі або вологі оліготрофні луки — осока гостра, молінія блакитна (відповідають біотопу 6510 Директиви ЄС) (Тлумачний.., 2017).

У комплексі зі справжніми луками на Муромці по знижених зволожених ділянках прилеглих до великої кількості внутрішніх водойм острова сформувалися болотисті луки. Вони представлені переважно угрупованнями осоки гострої (Carex acuta), рідше лепешняку великого (Glyceria maxima). Флористичне ядро в них утворюють такі гідрофільні види, як півники болотяні (Iris pseudacorus), що охороняється на території Києва рішенням Київради за № 880/2290 від 23.12.2004 р. (Перелік рослин та тварин…), плакун верболистий (Lythrum salicaria), фіалка персиколиста (Viola stagnina), чистець болотяний (Stachys palustris), сідач коноплевий (Eupatorium cannabinum), жовтозілля татарське (Senecio tataricus), незабудка болотяна (Myosotis scorpioides), живокіст лікарський (Symphytum officinale), теліптеріс болотяний (Thelypteris palustris), жовтець повзучий (Ranunculus repens), чина болотяна (Lathyrus palustris), очеретянка звичайна (Phalaroides arundinacea), вербозілля звичайне (Lysimachia vulgaris), алтея лікарська (Althea officinalis), гадючник в’язолистний (Filipendula ulmaria) та хвощ річковий (Equisetum fluviatile). На вологіших ділянках зростають також малопоширені види: валеріана лікарська (Valeriana officinalis) та мітлиця велетенська (Agrostis gigantea). Наявні популяції рідкісних рослин: коручки болотяної (Epipactis palustris), осоки Баксбаума (Carex buxbaumii) та півників сибірських (Iris sibirica), внесених до Червоної книги України (2009а), а також вужачки звичайної (Ophioglossum vulgatum), яка охороняється Рішенням Київради № 219/940 від 29.06.2000 р. (Перелік рослин та тварин…) та яка рекомендована до внесення до Червоної книги України. Півники сибірські представлено великими популяціями. Особливу наукову цінність являє собою виявлена у 2002 р. популяція пальчастокорінника м’ясо-червоного (Dactylorhiza incarnata). Цю орхідею внесено до Червоної книги України (2009а). Популяція повночленна та багаточисельна і потребує охорони.

Вздовж знижень — реліктових проток та стариць, а також на прируслових валах Дніпра та Десенки сформувалися ділянки листяного заплавного лісу. Їх сформовано головним чином з тополі чорної (Populus nigra), верб ламкої (Salix fragilis) та білої (S. alba). Значною є також участь таких видів, як клен американський (Acer negundo), в’яз гладкий (Ulmus laevis), дуб черещатий (Quercus robur) та червоний (Q. rubra), ясен звичайний (Fraxinus excelsior), сосна звичайна (Pinus sylvestris), клен татарський (Acer tataricum) та сріблястий (A. sacharinum), вільха чорна (Alnus glutinosa), береза повисла (Betula pendula) та осика (Populus tremula). Чагарниковий ярус утворюють аморфа кущова (Amorpha fruticosa), верба тритичинкова (Salix triandra), крушина ламка (Frangula alnus), шипшина собача (Rosa canina), бузина чорна (Sambucus nigra) та трав’яниста (S. recemosa), а також калина звичайна (Viburnum opulus). Тут зустрічається також рідкісна верба розмаринолиста (Salix rosmarinifolia).

Виражений ярус ліан, в якому зростає хміль (Humulus lupulus) та дівочий виноград п'ятилисточковий (Parthenocissus inserta).

В трав’янистому ярусі таких лісів зустрічаються хвилівник звичайний (Aristolochia clematitis), водяний хрін земноводний (Rorippa amphibia), вероніка дібровна (Veronica chamaedrys), перстач гусячий (Potentilla anserina), ториліс японський (Torilis japonica), ластовень лікарський (Vincetoxicum hirundinaria), хвощ польовий (Equisetum arvense), щитник шартрський (Dryopteris carthusiana) та чоловічий (D. filix-mas), подорожник великий (Plantago major), буквиця лікарська (Betonica officinalis), самосил часниковий (Teucrium scordium), розхідник звичайний (Glechoma hederacea), кульбаба лікарська (Taraxacum officinale aggr.), вербозілля лучне (Lysimachia nummularia) та холодок лікарський (Asparagus officinalis). В затінених місцях зростають полин лікарський (Artemisia abrotanum) та кремена несправжня (Petasites spurius). Остання подекуди формує значні зарості.

Листяний ліс панує на берегах озера Кільнище. Це озеро дуже евтрофіковане, вода в ньому темна, а водної рослинності немає.

У відкритих ландшафтах острова збереглося багато великих поодиноких екземплярів верби білої, які мають значний вік і мають бути збережені.

У зв’язку з прогресуючою трансформацією річкових долин низка угруповань заплавних лісів Європи взята під охорону Оселищної директиви ЄС. У випадку території об’єкту це заплавні вербові ліси (Salicetum albae) разом з прирічковими заростями верб Salicetum triandro-viminalis, код угруповання 91E0-1 та заплавні тополеві ліси (Populetum albae), код угруповання 91E0-2 (Siedliska — Przewodnik metodyczny).

Біотопи заплавних лісів охороняються також Додатком 1 до Резолюції №4 Бернської конвенції. Це зокрема у випадку території об’єкту прирічкові вербові ліси — G1.11, мішані дубово-в’язово-ясенові ліси великих річок — G1.22 (Тлумачний.., 2017).

Добре розвиненою є прибережна водна рослинність, флористичне ядро якої утворюють рогіз вузьколистий (Typha angustifolia) та широколистий (T. latifolia), очерет звичайний (Pharagmites australis), череда трироздільна (Bidens tripartita), лепешняк великий (Glyceria maxima), куга озерна (Schoenoplectus lacustris), стрілолист (Sagittaria sagittifolia), сусак зонтичний (Butomus umbellatus) та частуха подорожникова (Alisma plantago-aquatica). Прибережно-водна рослинність добре розвинена по піщаним мілинам західного узбережжя Муромця. Цікавою є Жаб’яча затока в північній частині об’єкту — стариця гирла Десни. Тут виявлено низку гідрофітів: вероніку ставкову (Veronica beccabunga) та джерельну (V. anagallis-aquatica), водоперицю (Myriophyllum sp.), виринницю весняну (Callitriche verna) та ситняг голчатий (Eleocharis acicularis). Вище за рівень затоплення зростають деревій верболистий (Achillea salicifolia) та череда листяна (Bidens fondosa).

Акваторію численних водойм острова та прилеглих водотоків займає водна рослинність. Основу водних угруповань формують різуха велика (Najas major), рдесник пронизанолистий (Potamogeton perfoliatus), ряски мала (Lemna minor) та трьохроздільна (L. trisulca), а також різак алоєвидний (Stratiotes aliodes).

Особливої цінності зазначеним водоймам надає присутність тут рідкісних угруповань водних рослин, внесених до Зеленої книги України (2009). Тут відмічено угруповання глечиків жовтих (Nuphar lutea) та латаття білого (Nymphaea alba) (в комплексі з сальвінією чи водяним горіхом), а також сальвінії плаваючої (Salvinia natans). В наш час площа поширення цих реліктових угруповань неухильно скорочується. Латаття та глечики охороняються рішеннями Київради № 219/940 від 29.06.2000 р. та № 880/2290 23.12.2004 р. (Перелік рослин та тварин…), а реліктова водна папороть сальвінія плаваюча внесена до Червоної книги України (2009а). В протоках і озерах зростає також регіонально рідкісний водяний жовтець (Batrachium aquatile) — вид, який охороняється Рішенням Київради № 880/2290 23.12.2004 р. (Перелік рослин та тварин…). Виявлено інтродукований вид – елодею Нуталя (Elodea nuttallii).

У зв’язку з прогресуючою трансформацією річкових долин біотопи натуральних евтрофічних озер та староріч взяті під охорону Оселищної директиви ЄС — код угруповання 3150. Низка водних угруповань також охороняються Додатком 1 до Резолюції №4 Бернської конвенції: біотоп вільно плаваючих скупчень жабурника (Hydrocharis morsus-ranae) — С1.222, сальвінії плаваючої (Salvinia natans) — C1.225, різака (Stratiotes aliodes) — С1.223, вільно-плаваюча рослинність евтрофних водойм (ряски, різак, сальвінія, вольфія) — С1.32, вкорінена занурена рослинність евтрофних водойм — угруповання рдесників, водопериці та різухи — С1.33, мілководні біотопи з водяного жовтецю (Batrachium sp.) — С1.3411, мезотрофна рослинність повільно текучих водотоків (рдесники плаваючий та пронизанолистий, водяні жовтеці, водопериця колосиста, латаття біле) — С2.33, евтрофна рослинність повільно текучих річок (угруповання водяних жовтеців, рдесників лискучого та гребінчастого, їжача голівка зринувша, стрілолист та глечики жовті) — С2.34 (Дідух, Альошкіна, 2012; Тлумачний.., 2017).

У місцях, порушених антропогенною діяльністю, зростають чистотіл звичайний (Chelidonium majus), кропива дводомна (Urtica dioica), осот польовий (Cirsium arvense), полин звичайний (Artemisia vulgaris), череда листяна (Bidens frondosa), цикорій дикий (Cichorium intybus), празелень (Lapsana communis), анізанта покрівельна (Anisantha tectorum), льонок звичайний (Linaria vulgaris), спориш (Polygonum aviculare), грицики польові (Capsella bursa-pastoris), кучерявець Софії (Descurainia sophia) та лобода біла (Chenopodium album).

Відповідно до різноманіття типів рослинності дуже багатим є тваринний світ території. В 2003 р. на водотоках острова виявлено перлівницю (Unio peictorum), жабурницю (Anadonta sp.), дрейсену (Dressena sp.) та живородку (Viviparus sp.). В 2005 р. тут зареєстровано майку фіолетову (Meloe violaceus), бражника-язикана (Macroglossum stellatarum), адмірала (Vanessa atalanta), павука хрестовика (Araneus diadematus) та велику ложнокінську п’явку (Haemopis sanguisuda). В 2008 р. тут зареєстровано мнемозину (Parnassius mnemosyne), яка охороняється Додатком ІІ до Бернської конвенції (Bern Convention 1979).

У 2012 р. біля північного узбережжя Муромця (50.5472 30.5559) виявлено білизну (Aspius aspius ), яка охороняється згідно до Резолюції 6 Бернської конвенції (Куцоконь та ін., 2020).

Територію об’єкту заселює 9 видів амфібій. З поширених на острові плазунів прудка ящірка (Lacerta agilis) та болотяна черепаха (Emys orbicularis) охороняються Додатком ІІ до Бернської конвенції (Bern Convention 1979).

Найбільш численною групою тварин на вказаній території є птахи, значна кількість видів яких є рідкісними або зникаючими. Окрім розмаїття горобиних, тут на гніздуванні відмічені підсоколик великий (Falco subbuteo), сови вухата (Asio otus) та сіра (Strix aluco), куріпка сіра (Perdix perdix). Багатство дрібних птахів приваблює на полювання великих хижаків: великого (Accipiter gentilis) та малого яструбів (Accipiter nisus) та канюка звичайного (Buteo buteo). Усі перелічені вище птахи охороняються Бернською конвенцією (Bern Convention 1979). Територія важлива як частина коридору для мігруючих птахів, зокрема хижих та водоплавних.

Над територією Києва відзначений 21 вид хижих птахів на прольоті, і більшість з них приурочена саме до дніпровської та деснянської заплави загалом, та до острова Муромець, зокрема, (Домашевский, 2001, 2002а).

У 2018 р. біля північної частини острова Муромець зафіксовано таких червонокнижних птахів, як чорний лелека (Ciconia nigra), сірий сорокопут (Lanius excubitor) та орлан-білохвіст (Haliaeetus albicilla) (Причепа, 2020; Наказ…, 2021b).

Територія має виняткове значення для збереження зимувальних скупчень водоплавних птахів на акваторії Дніпра у межах міста. Взимку на акваторії Дніпра у цій місцевості тримаються крижень (Anas platyrhynchos), крехи великий (Mergus merganser) та малий (Mergellus albellus), орлан-білохвіст (Haliaeetus albicilla), внесений до Червоної книги України (2009b), мартини звичайний (Chroicocephalus ridibundus) жовтоногий (Larus cachinanns), сріблястий (L. argentatus), сизий (L. canus), чорнокрилий (L. fuscus) та каспійський (Ichthyaetus ichthyaetus), який включений до Червоної книги України (2009b) (усне повідомлення В. Казанніка), а також пірникоза велика (Podiceps cristatus) та чернь чубата (Aythya fuligula).

Незамерзла акваторія у північній частині проектованого заказника безпосередньо коло острова Муромець у місці впадіння річки Десна має виняткове значення для зимування рідкісної качки — гоголя (Bucephala clangula), включеної до Червоної книги України (2009b). Чисельність гоголя щозими сягає тут до декількох сотень особин (Костюшин, 1998; Бюлленень РОМ, 2011). У деякі суворі зими на незамерзлій ополонці нараховуються скупчення більше 1000 особин гоголя, сотні особин креха великого, а також відмічається зимівля лебедя-шипуна (Cygnus olor) (Пшеничний, 2007). Серед деревної рослинності зимують чижі (Carduelis spinus) та в’юрки (Fringilla montifringilla) (усне повідомлення В. Казанніка), а також довгохвості синиці (Aegithalos caudatus), снігурі (Pyrrhula pyrrhula) та багато інших видів горобцеподібних та дятлів. На Десенці також спостерігалася гагара червоношия (Gavia arctica) (Мороз та ін., 2005).

Старі дуплисті дерева дають прихисток декільком видам кажанів, усі види яких занесені до Червоної книги України (2009b). Тут також все ще зустрічаються занесені до Червоної книги України (2009b) горностай (Mustella erminea) та видра (Lutra lutra). Видра окрім Червоної книги України, занесена до Додатку ІІ до Бернської конвенції (Bern Convention 1979). Поширений на теренах острова бобер (Castor fiber), охороняється Додатком ІІІ до Бернської конвенції (Bern Convention 1979).

Територія об’єкту входить до складу Дніпровського екологічного коридору. Згідно закону України «Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000–2015 рр.», долина Дніпра (Дніпровський екологічний коридор) включена до елементів загальнодержавного значення. Крім того, Дніпровський коридор має високе міжнародне значення в першу чергу як шлях міграції великих мас перелітних птахів. Охороняти мігруючи види птахів Україна зобов’язалася, прийнявши «Закон України про приєднання до Боннської конвенції» 19.03.1999 р. Зазначимо також, що охорона цієї території забезпечить чітке виконання особливого режиму в межах ІІ-го поясу санітарної охорони Дніпровського водозабору.