2.6. Лейтмотив голосу та лейтмотив крику

Баняс Наталія

Лейтмотив голосу тісно пов’язаний з лейтмотивом крику ще в романі «Книга ночей». У «Бурштиновій ночі» він також семантично розвивається зі збереженням цієї антиномічності. Голос уособлює спокій, рівновагу, містичну втаємниченість людини в суще, а крик – розпуку, трагедію розриву містичного й реального боку життя людини. Третім семантичним компонентом цієї площини змісту можна вважати лейтмотив мовчання й неназивання імені. Змістовність цих лейтмотивів взагалі не передбачає оперування людськими постатями, які виринають випадково, вмотивовані лише потребою зримого передання реальності, оточення тощо. Не назвати темряві своє ім’я – містична умова, якої мало кому з персонажів вдається дотриматись. Містикою сповнене кожне ім’я персонажа, до того ж протягом романного часу це ім’я може змінюватись, як це маємо у випадку із Золотою Ніччю та Бурштиновою Ніччю тощо.

Голос у романі завжди пов’язаний з містичним боком життя. Зокрема голос кличе Поліну і, йдучи на цей голос, вона гине від власного крику: «Бо, силкуючись перекричати вітер, щоб заглушити його, не чути більше, відігнати подалі від свого острова до тамтешніх земель, вона порвала вени в своєму горлі. Одного разу божевільний крик обірвав у ній життя…» [204, с. 243]. Крик матері Бурштинова Ніч сприймає як руйнівне явище свого життя. І голос, і крик мають у романі містичне походження. Голос наповнюється сакральним значенням, крик – демонічним. Голос має позитивну перетворюючу функцію, крик – вбивчу: «Голос був прекрасний, такий важкий і низький, що, здавалось, народжувався із нутра людини, що присіла під землею» [204, с. 229].

Бурштинова Ніч, однак, сильно сприймає як крик, так і голос, його реакції відкривають у ньому людину надзвичайної емоційної сили, жадоби до життя, великого невтомного духу. Семантика голосу в романі наростає завдяки накладанню біблійних мотивів, зокрема у вигляді алюзій відтворено той уривок Біблії, де Христос звертається до Петра з питанням: «Чи любиш ти мене?», тобто у тексті здійснено перехід від опису таємничого, містичного голосу, який чується Бурштиновій Ночі, до конкретизації цього голосу як такого, що належить Ісусу Христу. Цей голос завжди звернений до людини з питанням про любов, завжди бентежний, а той, хто почує його, вже ніколи не залишиться таким, як був до цього. Антиномічне протистояння крику – голосу узгоджується в мовчанні, вічній сфері первісного світовідчуття й речовинності світу.

Справжній спокій може надати лише «абсолютне мовчання», яке відкривається не кожному, Так воно відкрилося, як величезна містична таїна світобудови, Джейсону, людині чистій душею, закоханій у гори, де, як йому здавалось, можна відчути «абсолютне мовчання»: «Ще раз піднявся до найчистішої небесної синяви, до цієї царственної ясності, до цього абсолютного мовчання» [204, с. 361]. Абсолютне мовчання в романі уособлює первісний хаос всесвіту, з якого народжується все і куди все повертається, оте саме «ніде», сповнене «нічим».