2.7. Лейтмотив міста
Баняс Наталія
Лейтмотив міста розкривається в романі «Бурштинова ніч» відповідно до традиції зображення міста (Парижа), заснованої ще французькими символістами, яка зводилась до підсилення негативістських ознак міста як чудовиська, що поглинає людські душі та оперує підвладними йому тілами так, як йому заманеться на догоду сатані.
Бурштинова Ніч пов’язує своє життя з Парижем, щоб зректися свого жалюгідного дитинства: «Він зрікався свого роду, своєї пам’яті, свого дитинства. Він зголоднів за великими містами, за незнайомцями, що трапляються на шляху, щоб подивувати його й викликати захоплення» [204, с. 119]. На цьому етапі його свідомості Париж для нього уособлює цілий великий світ з усім розмаїттям всіх відтінків життя. Але ледве він потрапляє в омріяне місто, як у нього виникає «відчуття, що він потрапив у нікуди» [204, с. 158]. Париж не позбавляє його ані ненависті й люті, ані самотності, крім того, ці страшні почуття міське життя лише підсилило в ньому, надзвичайно викрививши й загостривши їх у найжахливіших химерах його світосприйняття: «Місто, все таке саме місто, з його зустрічами, випадковостями, з його пастками. Він вважав, що здобуде тут забуття, ретельно готував план подальшої втечі, хотів, щоб тут назавжди замовк, захлинувшись серед каменів та бітуму, цей смертельний наспів зради; але місто безперестанку оберталось супроти нього, теж зраджувало. Знову йому кинули, ніби стару брудну ганчірку, все його минуле – прямо в серце» [204, с. 247-248].
Гамірне місто не позбавляє його внутрішнього нуртування, бо й не ладне позбавити, оманливе розмаїття його форм не гармонізує душу героя. Бурштинова Ніч раптом виявляє, що місто вирує, охоплене політичними пристрастями, але це його не хвилює. Він стоїть осторонь політики, осторонь бунту, його внутрішній світ замкнений на зраді батьків, яка поступово переростає в уявлення всесвітньої зради, у зраду Бога тощо, заставляючи його гамувати це почуття жахливими вчинками. Він відкриває для себе можливість безкарного злодійкування аж до жахливого злочину вбивства, яку приховує в собі місто. Париж вивершує формування Бурштинової Ночі як вбивці, Каїна, тому місто стає для нього місцем «ніде». Віднині, куди б не пішов наш герой, скрізь буде «ніде». Він носитиме за собою пустку, сіючи скрізь «ніде». Як бачимо, текстова містифікація у цьому разі спирається на інтерпретацію такої категорії, як «ніде».