4.1. Лейтмотив очей

Баняс Наталія

Особливо актуалізованим у романі є лейтмотив очей. Дві основні значимі площини, в яких він еволюціонує, пов’язані з космосом і з помстою, є такими, що виключають одна одну. Очі, що ладні розгледіти найменші дрібнички у космосі, – бінокль – відкривають Луї-Феліксу новий світ: «Йому подарували чарівні очі, здатні бачити невидиме, розглядати те, що знаходиться поза землею, потрапляти за куліси світу» [206, с. 13]. З одного боку, дитячі очі, які можуть бачити невидиму структуру світу, приховану від звичайної людини, від світу дорослих, з другого – очі ображеної дитини, які сягають глибин душі, щоб відшукати там спокій і порятунок. Друга площина семантики очей розвивається стосовно образу маленької Люсі.

Лейтмотив очей маленької Люсі втілив ідею дитячої помсти людожеру. Ця площина семантики лейтмотиву очей розвинена набагато більше, ніж позитивна космологічна семантика очей Луї-Фелікса. Семантичний ряд лейтмотиву очей ображеної Люсі виструнчується таким чином: очі дитячі – погляд – пристріт – магічне око – очі Горгони – смерть. Очі стають єдиним знаряддям помсти згвалтованої братом Люсі. Її гвалтівник стає нерухомим, єдине, на що він спроможний, це – бачити світ, в якому йому відведено лише функцію спостерігача. Тож йому залишився лише погляд. Люсі отруює йому й цю маленьку можливість доторкання до світу. Вона перетворюється на химеру, що оселяється в погляді брата-гвалтівника: «Дівчинка міцно тримається в позі вирізьбленої нахиленої химери. Химери з очима розжареної лави, з волоссям, яке стирчить, з худими колінами в подряпинах і з кривим ротом. Вона корчить гримаси, морщиться. І гримаси її одночасно живописні й звучні. Вона намалювала губи темно-червоною помадою і начорнила зуби. Рот у неї кривиться, верхня губа смикається, як у злого собаки; вона то стукає, то скрипить зубами, часом пронизливо свистить, шипить і хрипить або уривчасто вигукує щось. Іноді вона висуває рожевого язика, який здається гидким, жахливим поміж майже чорними губами. Вона згортає його в трубку, висуває далеко з рота, знов складає і ніби ковтає. Вона обертає очима, мружить, майже закриває їх, щоб потім ще гостріше пронизати поглядом лежачого» [206, с. 112-113].

Маленька дівчинка-ангелятко перетворюється на страшну химеру, що переслідує злочинця, оскільки вона одна знає про його злочини, вона була втягнена в смертельну змову з вбивцею маленьких дівчаток. Химера, в яку перетворюється Люсі, – то її єдиний дитячий захист від злочину, в якому вона була не лише жертвою, а й співучасницею, оскільки так і не змогла нікому сказати, що її рідний брат, красень Фердинан, і є гвалтівником та вбивцею маленьких дівчаток. Єдине, що могло промовляти до світу людей, що не міг відібрати у неї її кат, – це був погляд. Тож саме у площині погляду, очей і розгортається дитяча помста. Гіперболізація можливостей очей, нагнітання магічної змістовності навколо них поступово стає сферою реальності для Люсі. Якщо їй не залишається нічого, окрім погляду, вона зробить цей погляд страшнішим за будь-що у світі, зробить його катом свого гвалтівника.

Поступово Люсі наділяє очі магічною силою, переконує себе, що навіть очі жаб є носіями цієї магічної сили природи, яка так вабить її, як сфера її єдино можливого «промовляння». «Очі! Ось що так захоплює Люсі у жаб і метеликів: обидва ці види живих істот в процесі різноманітних метаморфоз перетворюються на очі. Випуклі кулі кольору болота й міді, що виглядають з трави й стоячої болотної води, великі, картаті, як калейдоскоп, квіти, що пурхають в повітрі, тужливі плачі кольору осені, які важко летять вночі, – такими видавались жаби, нічні й денні метелики дитині, від якої залишились лише очі» [206, с. 131-132]. Люсі покидає всіх своїх друзів, відвертається від рідні, єдиним другом для неї стають ці очі, які, на її думку, свідчать про те, що жаби й метелики знають про все і все розуміють. «Але для Люсі вони – таємничі провісники, носії всеобіймаючого ока, яке бачить наскрізь всі таємниці, вирішує все очікуване, яке дарує істинний, незаплямований погляд на світ і на всіх, хто його населяє. Погляд, який руйнує будь-яку брехню, не боїться смерті, сміється над будь-якими вироками. Погляд божевільний внаслідок своєї пронизливості й терплячої затятості» [206, с. 132-133].

Жаб’ячі очі стають для неї магічним оком природи, в якої вона навчається. Люсі опановує смертельним поглядом Медузи, тобто Горгони: «І переможений людожер відчуває, з жахом відчуває, що ніколи йому не втекти від погляду величезних очей ворожбитської дитини, в яких сплавлені мука й ненависть, потворність і краса. Бо це погляд Медузи» [206, с. 144]. Містичне перетворення Люсі є камерним з огляду на те, що ніхто його не помічає, ніхто не знає, що маленька дівчинка стає катом для свого брата-злочинця. Все, що відбувається з Фердинаном, може бути прояснене логікою реальності, хворобою тощо, але для Люсі реальність зникає, вона живе у світі магічних перетворень плоті під тиском смертельного погляду Медузи. Вона використовує цей погляд, щоб вбити людожера.

Мотив Горгони є дуже характерним для французької літератури, в контексті якої роман «Погляд Медузи» сприймається діалогічно. Поетика погляду Медузи у романі тягне за собою величезну традицію змістових трансформацій, є однією з модифікацій великого мотиву світової літератури. Тож лейтмотив погляду Медузи можна розглядати в контексті всієї французької літератури, фактично він і стає лейтмотивом лише в цьому контексті. Гастон Башляр розглядав погляд Медузи, як своєрідний комплекс, представлений у французькій літературі [цит. за: 18, с. 222-225]. На його думку, комплексом Медузи були перейняті твори Проспера Меріме, Жана Лескюра, Еліаса Льоннрота, Пьєра Емманюєля, Гюїсманса та ін. Характерним змістом комплексу Медузи у французькій літературі стає скам’яніння. Ненависний людожер у романі Сильві Жермен також скам’янів під поглядом маленької Люсі.

Чим довше страждає Фердинан, тим більше оточуюча його рідня дбає про його одужання, особливо мати, яка навіть відвідує ворожку, щоб та зняла вроки з її улюбленого сина. Таке раптове повернення до магічного боку життя матері Люсі значно збільшує магічну семантику описуваної події. Фактично вся родина опиняється в полі дії магії, чарівних засобів впливу на людську плоть. Алоїзі, матері, вдалось встановити, що її син став жертвою вроків: «…Той, хто навів вроки, мав величезну силу і його зловіще чорне око потрапило в найглибші куточки душі Фердинана, вивершуючи свій згубний вплив» [206, с. 152]. Страшна сила погляду маленької Люсі не покидає її разом зі смертю її ворога. Перемігши людожера, дівчинка одержує у спадок страшний погляд Горгони. Такий містичний дарунок обтяжує Люсі, але вона не може позбутись його. Магічна помста залишила на ній чорний відбиток мороку.

Погляд смерті потребував спокути, Люсі зазнає безліч втрат, мандрує світом, щоб вгамувати цей болісний погляд – дарунок її дитячої помсти. Врешті, вона позбавляється його у хвилину свого каяття: «Гроза, що відходила, і вітер понесли в синьо-фіолетових складках хмар погляд дівчинки, яка довго була одержима ненавистю й страхом, а потоки дощу змили й понесли маску Медузи, яку остання слабка блискавка щойно вирвала з дитячого серця» [206, с. 263]. Містична історія дитячої помсти завершується так же ірреально. Природа, що наділила Люсі магічним вбивчим поглядом, позбавляє її цього страшного дарунку. Цей погляд став не лише символом помсти беззахисної дівчинки перед людожером, а й її власною тортурою, оскільки здійснивши жадану помсту, Люсі страждає від втрати почуття радості від того, що магія вплинула на її тендітну душу й позбавила щастя людського спілкування, щастя дитинного світовідчуття тощо. Люсі позбавляється магічного погляду, але не здобуває радості, перебуваючи духовно в сфері мороку вбивчої магії: «Світло раптово зійде до неї, щоб осяяти морок, в якому все ще дрімотно перебуває вона, зійде, як ангел, що приніс благу вість пастухам, але в той же час буде підніматися від землі, як пісня Мельхіора» [206, с. 277]. Містика у лейтмотиві очей весь час існує на межі ймовірного й удаваного, на межі факту й омани. Оперуючи поняттями, які не ідентифікуються реаліями світу, письменниця заставляє нас повірити у містичні перетворення маленької Люсі, як і в її чарівне повернення до краси життя.

Звернення до містики, як форми художнього становлення змісту, в романі зумовлене попередньою традицією французької, та й світової, літератури. Обертання в межах існуючих традицій містифікації тексту, втім, не зробило прозу Сильві Жермен наслідувальною, вона лише засвідчує наступність певної художньої ідеї, приналежність до неї. Особливо характерна була містика для літератури доби модерну, зокрема для французьких символістів тощо. Петер Козловскі зазначав: «Філософські системи модерну не лише міфологічні, але й пройняті магією; вони припускають можливість засобами магії однією-єдиною людською думкою підкорити весь світ владі пануючої над ними філософської ідеї» [72, с. 175]. Філософія й магія в модерні органічно об’єднані і стали запорукою інтелектуального розвитку художнього тексту. Саме цей здобуток доби модернізму й бере на озброєння Сильві Жермен.