4.9. Лейтмотив Біблії

Баняс Наталія

Велика роль у романі «Погляд Медузи» відведена біблійним цитатам. Частіше в тексті зустрічаються прямі біблійні цитати, але є й парафраз із Біблії, є й ремінісцентні структури, навіяні Святим Письмом, є також алюзії. Кілька розділів книги мають епіграфом якийсь уривок з Біблії, який у системі змісту даного твору відіграє символічну декодуючу роль, спрямовує читача на прочитання того, що є прихованим, що не лежить на поверхні тексту, адже й сама письменницька манера Сильві Жермен аж ніяк не може бути названа дидактичною. Зумисне тяжіння до алегорії, таке характерне Сильві Жермен, вмотивовується прагненням письменниці залучити читача в процес декодування світу, заставити його побачити незриме, приховане, зробити його не просто свідком, а співучасником таємничого процесу синтезу змісту, причому такого змісту, який є кінцевою правдою, який не має варіацій щодо істини, так само, як це ми маємо в Біблії.

Розділ про Фердинана починається з епіграфа, взятого з Біблії: «Горе тим, що зло називають добром, а добро – злом, що ставлять темноту за світло, а світло – за темряву, що ставлять гірке за солодке, а солодке – за гірке!» [Іс., 5, 20]. Далі характеристика Фердинана подається через категорію тілесності, всіляко описане його могутнє й гарне тіло та ті бажання, що блукають в ньому невиразними тінями, найсильніше з яких і зробить його злодієм-людожером, тобто цитата з книг Ісаї покликана прояснити внутрішню сутність Фердинана, оскільки він саме й належить до тих, хто підміняє поняття добра і зла.

Часте звернення до Біблії, таке властиве Сильві Жермен, можна розглядати, як систему біблійних лейтмотивів, де містифікація тексту здійснюється внаслідок експлуатації алегоричних змістів Святого Письма. І ось уже Фердинан постає перед нами не простим злочинцем, а біблійним, який вчинив гріх переінакшення сакральних змістів, що мусили бути одвіку непорушні. Акцентація Фердинана як пробіблійного персонажу орієнтує читача на оцінку його діяльності у світлі сакральних цінностей буття, отже, він повинен зазнати суду людського – від читача. Вирок Люсі й Божий співпадають, що наголошено в «третій сангіні»: «Помирає, як помирають засуджені на вічні муки на жорстоких картинах художників-примітивістів, які представляють грішним людям пекло, щоб відвернути їх від зла та ницих вчинків. Ці навіки прокляті всю вічність помирають, кожну мить переживаючи жах агонії, але життя їхнє на жодну мить не переривається» [206, с. 111].

З цієї загальної, вселюдської ретроспекції пробіблійного покарання зла Сильві Жермен переводить увагу читача на інший масштаб, на конкретного носія зла, яким є в романі Фердинан: «Він відчуває, що сили полишили його, воля розвіялась, думки відлетіли, і навіть його власний погляд більше не належить йому, він відірваний від нього. Його погляд поглинутий спогляданням яскраво-червоних сердець, але ще більше – обличчя, що схилилося над ним, обличчя з палаючими жерлами цих очей, з яких виливається апокаліптичне світло» [206, с. 111]. Рух думки від людини взагалі, біблійної людини, як певного архетипу – до людини конкретної, з тіла й плоті є способом сакралізації образу, але у даному разі сакральне сприяє нищенню цього образу. Містифікація негативного персонажа за допомогою актуалізованої біблійної традиції потрактування злочинця вперше так відверто подана саме в романі «Погляд Медузи», адже нахил до пробіблійного зображення злодіянь Бурштинової Ночі в однойменному романі не був настільки рельєфним, настільки алегоризованим на засадах Святого Письма.

Біблійні лейтмотиви в романі мають велике значення у плані конструювання змісту. Вони складають другий, неозвучений автором, рівень змістовності, тобто той рівень, який конструює сам читач. Тому говорити про біблійні мотиви в романі «Погляд Медузи» взагалі справа невдячна, оскільки більшість таких мотивів є інтелектуальною реконструкцією самого читача, є, по суті, внутрішнім контекстом твору або, за сьогочасним теоретичним визначенням, контекстуальна інтерпретація.

Використання біблійних мотивів притаманне всій прозі Сильві Жермен. Зокрема в романі «Безмірність» (1994) вони виринають в оновленому сенсі, але все ще свідчать про бажання автора подати глобальну картину світобудови. Книга «Безмірність» виділяється з-поміж інших тим, що в ній застосована інша схема використання біблійних мотивів, письменниця ніби прагне до накладання всіх попередньо заявлених фрагментів Біблії: «Голосніше за всіх кричать, звертаючись до Господа, незмінно з безодні. І Йов, який лежить у гноїщі, весь у вошах та корості, врешті-решт, реабілітувався перед лицем Господа та перед своїми благочинними друзями. Про те говорить й Євангеліє, й апостол Павло твердить про це ж. Не спростував би мене й Фома Аквінський, який запевняв, що наше тіло є матеріальним вираженням душі і що все, що воно зазнає, здобуває у душі глибинний відгук» [202, с. 29].

Неодноразове звернення до Біблії необхідне для Сильві Жермен, оскільки ця вічна книга, її ремінісцентна присутність утворює сферу одвічного діалогу людини й Бога, а, отже, дає можливість глобалізувати тематичну структуру тексту, винайдена у такий спосіб площина узагальнень, безперечно, сприяє підсиленню філософічності.

Використання відомого у світовій літературі мотиву Горгони у романі Сильві Жермен потягнуло за собою низку семантичних значень, обійти які письменниця не могла та й не прагла, а саме: скам’яніння, холод, невідворотність перетворення тощо. Проводячи аналогію між дівчинкою та Горгоною, Сильві Жермен не лише увиразнює дитячу самотність та безвихідь, а й прагне задекларувати саму природу зла, його чинники. Все своє життя Люсі буде страждати від скоєного (як вона вважає) злочину, втратить природність у стосунках з людьми, набуде рис відчуження тощо. Лейтмотивна структура роману «Погляд Медузи» спрямована на демонстрацію прихованого, як, власне, і в усіх попередніх романах письменниці.

Актуалізація лейтмотиву очей у романі «Погляд Медузи» зумовлена семантичним наповненням образу Горгони, ознаки якої частково переносяться на Люсі, маленьку дівчинку. Тож семантичний розвиток лейтмотиву очей у цьому романі об’єктивно перебільшений, він виструнчений відповідно до власного міфемного простору і має у тексті центрувальну функцію стосовно лейтмотивної структури роману.

Усі сокровенні думки Люсі розкриваються читачеві лише у просторі лейтмотиву. Звичайна життєва подієвість передається у творі на рівні тематичному та сюжетному. Такий просторово-рівневий розподіл інформаційного поля тексту сприяє утворенню двох площин – реальності та світу міфологічної Горгони. Люсі, перебуваючи в обох світах одночасно, сама не здатна узгодити ці світи, проте вона є єдиною істотою, яка перебуває в обох світах відразу. Жерменівська містифікація тексту на рівні лейтмотиву в цьому романі вирізняється також наголошенням на ймовірності-достовірності як хиткій межі людської свідомості. Відбувається навіть гра цією межею. Дійсність і містика повсякчас взаємно зумовлюються так само, як і взаємно заперечуються.

Особливістю функціонування лейтмотивів у романі «Погляд Медузи» є як адаптація поширеного мотиву Горгони, так і увиразнення дитячого світу дівчинки. Стосовно творчості Сильві Жермен можемо говорити про «лейтмотивну свідомість» як щось виокремлене й самодостатнє, оскільки саме в структурі лейтмотивів думка розвивається певною мірою незалежно. У романі «Погляд Медузи» спостерігається логічне вивершення лейтмотивів сну, голосу та ін., які ми зустрічали в попередніх творах. Містифікація тексту у даному випадку також є незаперечною його властивістю й, вочевидь, художньо-естетичною метою самої письменниці.