4.3. Лейтмотив тіла

Баняс Наталія

Лейтмотив тіла в романі «Погляд Медузи» збагачується семантикою дитячої плоті та зганьбленої дитячої плоті. Перші роздуми Люсі над тілесністю світу виринають під впливом легенди про Святу Люсію, плоть якої зазнала глумління, оскільки вона видерла свої очі й послала їх нареченому, за якого не хотіла виходити заміж, хоча Богоматір за велику її любов до Ісуса подарувала їй нові гарні очі. Маленька Люсі приходить до висновку, що Свята Люсія мала дві плоті та двоє очей: одні святі, а другі – мирські, і ніяк не може примирити в своїй свідомості це двоїння. Тоді вона вирішує, що подолати таке двоїння можна лише шляхом жаху: «Очі дивні й очі страдницькі, тіло, осяяне ореолом, й нещасна спаплюжена плоть, що вже гниє у землі. Очі, сповнені захоплення, і очі, сповнені жаху, прекрасне тіло ангела й жалюгідне зморене тільце. Люсі все намагалась зрозуміти, що об’єднує між собою ці очі, ці тіла; у неї з’явилось передчуття, що перетворення одного в інше повинне проходити через жах» [206, с. 82]. Загаданий у такий спосіб дуалізм плоті не долається в романі, а, навпаки, підсилюється.

Після трагедії згвалтування Люсі перероджується, її висока дитинна чиста плоть стає сплюндрованою і жалюгідною. З’являються два образи Люсі, зафіксовані через спостереження її власної матері. Перший образ Люсі: «Донька у мене просто справжній весняний протяг, тільки й дивись, щоб не застудитися, спостерігаючи, як вона стрибає то тут, то там» [206, с. 86]. Другий образ Люсі: «Моя дочка – справжня маленька гадючка, яка миттєво прослизає між пальцями і може вжалити, якщо посмієш наблизитися до неї. Я просто не знаю, з якого боку до неї підійти. Вона завдає мені багато турбот, і я не бачу з її боку ні краплини ніжності!» [206, с. 86]. Весела, життєрадісна Люсі зникає назавжди, натомість з’являється Люсі з потьмареним світовідчуттям, приреченим на страждання й ненависть. Морок, який поглинає Люсі, ніхто не розуміє і не може її порятувати, тому він осмислюється дівчинкою, як велика містична сила, супроти якої вона беззахисна.

Семантика сплюндрованого дитячого тіла надзвичайно розвинена в романі, розмаїття смислів у цьому разі грунтується на зміні точок зору в зображенні дитячого сплюндрованого тіла. Для всіх її близьких дуже неприємно спостерігати, як Люсі з симпатичної дівчинки перетворюється на неохайну химеру, всі радять їй бути уважнішою до себе, але ніхто з них не здогадується, що Люсі бажає бути потворою, не хоче вдосконалюватись. Вона зумисне робить свою плоть гіршою, завуальовує всі свої жіночі принади, маскується, щоб людожер не помітив їх, щоб стати для нього гидкою, а отже, вивільнитися від його страшної влади. «Її таємниця – чорна трансмутація, що сталася з її плоттю. Брудне, зрадницьке й жахливе діяння, здійснене над її дитячим тілом, яке незмінно повторюється й повторюється» [206, с. 94]. У сприйнятті Люсі, вона вже не така, якою була раніше, оскільки просякнута кислотою з тіла людожера, її мутації викликані його гидким тілом, що скрізь переповнює та гасить її дитячу тілесність: «А кислота ця виходить з поту та інших виділень, які потрапляють їй крізь шкіру, із того білуватого гною, який так часто виливає в неї чоловік. Чоловік, який був її старшим братом, білявим і прекрасним, як день; чоловік, який був її героєм, її божеством і яким вона так пишалась. А тепер її тіло і її серце сповнені їдкої кислоти, тому що її зрадили, тому що над нею поглумились» [206, с. 95].

В одну ніч змінилась плоть Люсі. Порятунком для неї стає повільне перетворення на містичну химеру, здатну замучити людожера. У голосіннях Алоїзи – розпач матері, яка не розуміє трагедії власної дитини, по суті, в її монолозі дається доволі вичерпна характеристика згвалтованої Люсі, яка перетворюється на химеру, штучно спотворюючи себе: «Вона була прекрасною брюнеткою, а перетворилась на потворну чорнявку. І до того ж на справжній скелет, скрізь стирчать кістки! І при всьому ж зовсім не росте, тільки очі збільшуються, від обличчя тільки вони одні й залишились. Більше того, погляд її став понурим. Вона відвикла посміхатися, замість посмішки у неї якась гримаса…» [206, с. 98]. Глухота матері до духовної трагедії дочки ніби надолужується її винятковою увагою до суто зовнішніх видозмін. Отже, Люсі свідомо стає на шлях перетворення на химеру, свідомо шукає порятунку в містичній сфері свого духу. І досягає в цьому великого успіху, справді стає переслідувачем злобного людожера, їй здається, що це вона вбила ненависного ворога. Від усієї її дитячої плоті лишаються тільки очі, оскільки їм належить стати знаряддям помсти.

Ще один змістовний відтінок концепту «дитяча плоть» пов’язаний зі сприйняттям самого людожера, для якого ця плоть є звабною: «Вона була непокірлива і навіть бунтівлива, а вже ну просто до неймовірності, але все ж в цьому худому тілі ховалась прекрасна солодкість дитинства. Це тіло було йому покірним, належало йому, і було воно солодким» [206, с. 175]. Солодка плоть дитинства, з точки зору людожера, й становить суть звабного в дитячій плоті, за якою він полює.