Лиман ХІХ століття
Дегодюк Е.Г.
Вже на початку XIX ст. колишні козаки почали помаленьку забувати про шаблю і міцніше триматися за чепіги плуга. Навколишні села Ізюмського і Зміївського повітів здебільшого були закріпачені, однак Лиман залишався вільним від російського пана, і підприємливі лиманці почали розвивати свої промисли й найосновнішими були хліборобство, садівництво та скотарство. Адже лиманцям належали найкращі на Слобожанщині лучні угіддя, зокрема на Сухому Лимані, між озерами та у двох масивах заплави Донця, одне із них по сусідству із Зміївським Козацьким монастирем.
На розкішних луках були чудові пасовиська для корів, волів, коней, кіз, овець. Селяни відгодовували свиней, вичиняли шкіру і шили взуття. Особливої популярності в Лимані в 60–70-х рр. XIX ст. набуло бджільництво. Деякі господарі мали до 300 бортей. Жителька Лимана Домаха Хоменко розповідала, що її дід мав таку пасіку під озером Чайка і був місцевим благодійником – тримав по вул. Андріївській два будинки для старців і жебраків [27].
Лиманці споконвіку були добрими рибалками. Одним із найважливіших промислів лиманців було викурювання горілки з борошна, яке не йшло, за висловом Д.І. Багалія [4] “на продаж за границю”. І це право було затверджено царськими грамотами, що викликало заздрість жителів Нижнього Бишкина, яке належало до великоросійського поселення. У Лимані багато ткали і вишивали, і це було престижним жіночим заняттям. Була в Лимані своя селітроварня, яка належала полковникові Ізюмського слобідського полку Михайлові Милорадовичу і перейшла у спадщину його онукові полтавському губернатору-маршалу у 1807 р. На той час тут працювало 20 робітників. Серед ремісників здавна були чинбарі (дубили шкіру), чоботарі, ковалі, гончарі та тертичники, що обробляли дерево. Але найбільшою гордістю слід вважати виникнення у XVII–XVIII ст. лиманської школи зодчества – будівництво храмів у стилі українського козацького барокко. До здобутку лиманських зодчих і будівельників належать десятки храмів на лівобережній Україні. До них слід віднести церкви Архистратига Михаїла у Нижньому та Верхньому Бишкинах, Троїцький собор у с. Черкаський Бишкин, Святого Миколая у Лебедині, церкви в с. Артемівка на Полтавщині та Червоному Осколі.
А найважливіший – Монастирський собор Пресвятої Трійці у с. Новоселівка (тепер м. Новомосковськ Дніпропетровської області), як своєрідна і єдина дерев’яна пам’ятка Запорізького козацтва, що збереглася з XVIII ст. до наших днів. Цей храм знаменний тим, що саме його прославлено у славнозвісному романі Олеся Гончара “Собор”.
Скасування кріпосного права царем Олександром II в 1861 р. подарувало українському селянству не тільки волю, а ще й безземелля. Однак лиманська громада володіла закріпленою землею і вміла нею вдало розпоряджатися. Недолугий Валуєвський циркуляр 1863 р. про заборону української мови, скоріш за все, до Лимана не докотився – Лиман як розмовляв соковитою українською мовою, так і продовжував спілкуватись нею. Проте скасування кріпосного права дало згодом поштовх розвитку підприємливості, вже у 80-х роках XIX ст. виникають перші споживчі і кредитні спілки, що не оминули й Лиман.
Поряд з економічним, історія наприкінці XIX ст. готувала і національне відродження, українство вже почало пробуджуватись і серед зросійщеного населення Слобожанщини. Але не так сталось, як гадалось. Буремні події в Російській імперії повернули поступ її підданих на роздоріжжя вже на початку XX ст.