На зорі ХХ століття

Дегодюк Е.Г.

Зоря початку нового століття виявилась для імперії кривавою. Вона ознаменувалась у 1904—1905 рр. невдалою російсько-японською війною, що похитнула економіку і поглинула людські ресурси, які полягли на сопках Маньчжурії, Ляодунського півострова та в Цусімській затоці. Лиманці це відчули на посиленій мобілізації й відсутності тих, хто загинув за чужі інтереси. Мілітарні негаразди викликали зубожіння населення й коротку, але криваву для імперії соціальну революцію 1905—1907 рр., яка зазнала поразки й викликала після цього спалах російського чорносотенного шовінізму та необхідність проведення реформ. Таким реформатором став голова ради Міністрів Росії П.А. Столипін. Незважаючи на антиукраїнську спрямованість його діяльності, проведені ним земельні реформи були дуже продуманими, хоча й зустріли шалений опір партій лівого спрямування, адже це політика збагачення селян, а не тотальної бідності, яка була вигідною більшовикам – ситий революцію не робитиме. Значна частина українців покинула свою густонаселену Батьківщину і виїхала на вільні землі Сибіру і Далекого Сходу. Запроваджена хутірська система дала свій зиск і лиманцям. Їм були виділені землі “в степах” – у селах Цибиха, Геївка, Кисілі, Каминка теперішнього Первомайського району, де заможні селяни мали свої наділи, а окремі з них побудували там хати і поселились. Вже в радянські часи Цибиха зникла, як неперспективне поселення, а її жителі повернулися в Лиман.

Столипінська реформа дала могутній поштовх розвитку кооперативного руху, який сприяв створенню в Україні понад 1500 кооперативів. Найпотужнішою була Харківська спілка кооператорів, що поширювалась на 14 губерній Росії й зачепила в 1912 р. штат Мінесота в США, реалізовуючи там насіння цукрових буряків [25]. У Лимані на цей час жваво розвивалась торгівля, тут як і в давні часи проводили чотири ярмарки на рік – на Великдень, Прокопа, Покрову і Кузьму. Ярмаркували три дні, охоплюючи історичний центр Лимана (“Базарь”) і сусідні вулиці та шкільний сільський парк, аж до струмочка з Вершини, де був широкий вигін. Продавали збіжжя, збрую, духовні книжки, ікони з Богодухова, мед, родзинки, горілку, а місце, де завжди продавали фарбу, й досі називають Маляркою. А ось худобу продавали лише влітку. У Лимані поступово формувався стан заможних селян і купців, які споруджували для себе добротні будинки в центрі села. Після революції одні емігрували, інших запроторили до Сибіру, а їхні будівлі використовували під комори, клуб і школу (у Гарагатій школі – будинку купця Гарагатого – у молодших класах у повоєнні роки навчався і автор цих рядків). Так ярмаркували у Лимані до 1917 р. та із значно меншою інтенсивністю до 1930 р., поки були одноосібні селяни, тобто за НЕПу. Колгоспна система цю традицію погубила.

Але ще кривавішою зорею виявилась Перша світова війна, що поглинула величезні людські та матеріальні ресурси. На фронт масово мобілізовували людей і коней. Зубожіння населення зростало на очах. Імперія почала тріщати по швах. Із Лимана забрано на війну найбільш дієздатну частину населення. Наставали непевні часи розбрату і криваві події жовтневого перевороту 1917 р, що охопив усю імперію. Починався небачений до того жорстокий експеримент новоявлених вождів над власним і чужими народами з глибокою впевненістю у своїй правоті, озброєних гострим почуттям класової ненависті та сліпим незнанням того, що мусять робити в ім’я світлого майбутнього, заради якого так багато було пролито крові.