Із глибин вічності
Дегодюк Е.Г.
Поглинені щоденними клопотами, ми рідко коли замислюємось про невтомну роботу Природи, що створила цей зручний світ і неповторної краси ще непорушені краєвиди Слобідського Лісостепу, які є невід’ємною частиною мальовничої України.
Якщо стати на захищеному з усіх боків старому городищі Лимана і подумки проникнути углиб земних пластів, які є розкритою книгою генетичної пам’яті планети, то можна зауважити, як дбайливо працювала природа над тим, щоб підготувати для нас цей чудовий навколишній світ із лісами, полями, ріками, озерами і привітними оселями, характерними для українського села.
А почалося все з того, що 4,6 млрд років тому Сонце “вирішило” сотворити собі планетарну систему, в родині якої виявилась Земля. Цей стислий матеріальний світ, у 10 разів менший ніж тепер, мало чим нагадував привітну планету – розплавлені моря з магми, вулкани і дощ метеоритів, що безперервно падав ще з молодого неба майже середини світотворення після Великого вибуху нашого всесвіту. Близько 3 мільярдів років потрібно було планеті, щоб викохати ланцюгові клітини водоростей. Активно діяли вулкани і чистий первозданний Океан навколо них вже омивав безжиттєві береги суші. І тільки 600 млн років тому, в кембрійський період, на мілководдях дна морського почалось справжнє свято життя, яке поступово завойовувало сушу і не припиняється й донині. Якби ми озирнулись навколо себе, у межах того часу, то помітили б, що точка Лимана міститься десь посередині первинного Океану Тетіс, поблизу тропіків, а ми стоїмо на високій базальтовій скелі, спостерігаючи за безліччю медуз на поверхні Океану і ретельною роботою ракоподібних трилобітів, що готують на дні морському посередню речовину для виникнення подальшого життя. Наземні вулкани ще цілих 200 мільйонів років рівнятимуть сушу для того, щоб 400 млн років тому стати нам майже на 160 млн років дном морським (Девонський, Кам’яновугільний і Пермський періоди). Лише у Тріасі потішимось сонцем і подивуємось мастодонтозаврами, плазунами і крокодилами на побережжях лагун, аби знову в Юрі опуститись на дно морське, виринувши з нього у крейдовий період. Тоді ящури, зокрема й різні динозаври, гігантські диплодоки водилися лише на нетанучому континентальному „кораблі” суші – Українському кристалічному щиті. І лише в Кайнозої 65 млн років тому наш регіон остаточно стане сушею, де поступово творитиметься сучасне життя. Таким чином, територія, де нині розташоване с. Лиман, за 14 геологічних періодів 6 разів була дном Первинного океану [7]. А долею судилося бути нам на північних відрогах величезної Донецько-Дніпровської западини, де товщина осадових порід перевершує 5–9 км. Становлення сучасного світу з несміливим входженням у нього первісної людини – архантропа почалось близько 26 млн років тому, але не на наших землях. Мільйон років тому на нашій території буяли субтропіки, росли лаври і самшити, процвітали савани, в яких водилось безліч різноманітної живності – слони, носороги, шаблезубі тигри, печерні ведмеді, незліченна кількість ховрахів і різного птаства. Та все змінилось тоді, коли почався, вже забутий живою природою, льодовиковий період. До Слобожанщини великі льодовики безпосередньо не доходили ніколи, але вона постійно відчувала їхнє дихання. Лохвицьке зледеніння почалося близько 400 тис. років тому і в короткий міжльодовиковий період на території Слобожанщини виявлено сліди стародавньої людини [79]. Як це було давно, можна судити хоча б із того, що вогонь, як засіб існування, людина почала використовувати лише 200 тис. років тому. Майже 150 тис. років тому до нас прийшов зі Скандинавії могутній льодовик, що опустився басейном Дніпра аж до сучасного Дніпропетровська [19]. Тоді на територію Лимана з його периферії навіяло пласти пилу, що згодом стали лесовидним суглинком, започаткувавши виникнення найродючіших чорноземів. У ті часи Прадонець проходив через територію сучасного Лимана, залишивши пам’ять про себе у вигляді понижень і озер, що заросли, і знаємо їх як Сухий Лиман, Комишувате, Чайка. Пониззя йде через Лиман аж до Ізюма й далі.
Не встиг закінчитись короткий міжльодовиковий період, як на Валдайській височині по теперішній лінії Ока–Москва–Вільнюс близько 90 тис. років тому виникає величезний масив льодовикового панцира, що перетворив нашу землю майже на 80 тис. років у зону Лісотундри, де звично освоїлись мамонти, бізони і незліченні стада північних оленів. Приблизно 11–12 тис. років тому відбулась чергова природна екологічна катастрофа для мешканців тундрової зони – льодовик зник і почалось нове освоєння земель рослинним і тваринним світом, а нам на спадок він залишив борову терасу вздовж лівого берега С. Донця. Почалась епоха голоцену, що тривала до 2000 р. Нині ми вже живемо у постголоценовий період [70]. Люди, що жили у суворому циклі природи зима–літо, потрапили у 4 міжсезоння – зима–весна–літо–осінь. Вони, оговтавшись після зникнення стадних тварин, відповіли на виклик природи винахідливістю – удосконалювались знаряддя полювання та пересування, почався біоспалах людської популяції. Після золотої пори мезоліту (XI–VII тис. до н. е.) місця під сонцем вистачало всім. У протонеоліті, у зв’язку із зміною кліматем (різке похолодання, потопи) Слобожанщина виявилась на перехресті переселень з Причорномор’я, північного Кавказу, а також із Сибіру – угро-фінських племен. Етнічний склад населення стабілізувався в епоху неоліту у середині IV тис. до н.е. Це були племена ямково-гребінцевої та ямно-катакомбної культур, причетних вже і до історії Лимана [44, 79].