Бунти і повстання на Слобожанщині

Дегодюк Е.Г.

Зважаючи на те, що український козак був воїном і хліборобом, схильність до бунту в нього виникала досить рідко. Хіба що за винятком зовнішніх чинників, що зачіпали його долю безпосередньо. Державні податки та повинності часто ставали нестерпними, й тоді у козака уривався терпець і відбувались повстання проти гнобителів. Так, у 1709–1734 рр. Московщина збільшила податки для населення України до 400 %. Податок від «диму» (хати) у нас становив 1 руб. 25 коп., тоді як у Московщині лише 49 коп. [12].

Важким було життя у Слобідській Україні в часи військових і політичних збурень, особливо під час повстань гетьманів Виговського, Орлика, донських отаманів Степана Разіна і Булавіна. Повстання гетьмана Брюховецького проти московського панування було підтримане в 1668 р. колишнім кошовим Війська Запорізького, а на той час харківським полковником Іваном Сірком.

Повстання охопило, крім інших міст, Валки і Зміїв. Не виключено, що в ньому брали активну участь і лиманські козаки. Повстання зазнало поразки. Івана Сірка заслано в Сибір, але згодом, як талановитого полководця, його помилували і він, вже кошовим Війська Запорізького, брав участь у походах на Ізмаїл, Очаків, Перекоп. Славнозвісний наш земляк ще й тим, що йому належить дотепний лист запорожців турецькому султану, процес створення якого увічнено у відомій картині іншого славетного слобожанина – Іллі Рєпіна.

Особливий відбиток на долі Слобожанщини та Зміївського краю, в якому розташовувалась і Лиманська сотня, залишило повстання під проводом Донського отамана Степана Разіна. В жовтні 1670 р. козачий загін у 500 чоловік вирушив на човнах та 1000 кінно і завдав нищівного удару по Цареборисову. Очолював цей похід Опішнянський отаман Олекса Хромий, який після перемоги пішов на Балаклію, очевидно, не проминувши і Лимана. Місто Зміїв разінці роблять своїм головним штабом для удару на Харків та інші Слобідсько-українські міста. Тим паче, що населення Харкова з симпатією ставилось до разінців.

Зі свого штабу в Змієві Олекса Хромий розсилав “прелестные письма” по всій Слобожанщині із закликом до повстання. Царський уряд був вимушений кинути проти повстанців регулярні російські війська у кількості понад 5000 чоловік. У листопаді 1670 р. почались жорстокі бої між урядовими військами та повстанцями, які зазнали нищівної поразки. Після цього настала немилосердна розправа. Були страчені активні учасники повстання в містах: Балаклії, Богодухові, Змієві, Чугуєві, Мохначах. Зміївському сотнику Паньку Рябусі, Балакліївському – Андрію Огню та Богодухівському – Тимофію Решетилову відрубали руки і ноги, а потім повісили, лиманський сотник серед них не числився. Жорстоко добивали поранених, але в той же час ще довго-довго палала заграва повстання на великих просторах Російської імперії [55].

Відбулось декілька повстань і в XIX столітті. Відоме повстання 1819 р. російських поселенців Чугуївського уланського полку, що поширилось аж до Балаклеї. Причина його – нестерпні умови військової муштри і побуту військових поселенців. Проти повстанців задіяні були карателі чисельністю понад 2 піхотних полки. Усмиряти повстанців прибув сам військовий міністр О. Аракчєєв, якому і належала ідея створення на Слобожанщині російських військових поселень. Милостивий міністр замінив смертну кару для 400 повстанців (в т.ч. 29 жінок) на 120 ударів шпіцрутенами кожному. Не всім пощастило вижити після такої екзекуції [41]. Рівно через 10 років у 1829 р. неподалік Лимана вибухнуло Шебелинське повстання. Селяни протестували проти перетворення їх сіл царським урядом на військові поселення. Кинутий проти них загін уланів зазнав поразки і лише після гарматного обстрілу села повстання було придушене.

Ось в такому складному і жорстокому світі жила, розвивалась, народжувала дітей, орала ниву і охороняла рідний край Слобода Лиман.