Озеро Синє — проектована комплексна пам’ятка природи місцевого значення «Озеро Синє»
Парнікоза Іван, Атамась Наталія, Колінько Володимир, Борейко Володимир
Територія об’єкта охоплює розташоване на території Подільського району Києва озеро Синє та його прибережно-захисну смугу. Зі сходу територія об’єкта обмежена житловою забудовою житлового масиву Синьоозерний (буд. 108а та середня школа), із заходу — вул. Газопровідною. З півдня об’єкт межує з територією гаражного кооперативу, а з півночі з лісовими кварталами Святошинського ЛПГ.
Загальна площа об’єкта 16,8 га. Територію об’єкта не надано у власність або користування.
Озеро Синє має природне походження й розташоване в западині пісків другої надзаплавної тераси Дніпра. Припускається його комбіноване тектончно-льодовикове походження. Цей об’єкт добре помітний на карті Києва першої половини ХІХ ст. Це найбільша природна водойма вододілу басейнів Ірпеня (47 м над його рівнем) та Дніпра (65 м над його рівнем). Це найбільш високо розташоване з природних озер Києва. У гідрологічному нарисі наведено параметри за 1982 р.: довжина близько 703 м, ширина до 200 м, площа приблизно 15 га. Пізніше розміри оцінювалися так: з заходу на схід — близько 500 м, ширина — до 150 м, глибина — до 3,5 м, площа — 6 га. Водойма живиться поверхневими та ґрунтовими водами і не має природного стоку. Береги озера плоскі, слабохвилясті, з окремими невеликими підвищеннями та місцевим заболочуванням. Район озера представлений моренно-терасовими відкладами — суглинками й супісками; на дні описано мергелисті та супіщані відклади, які називають синім мулом. На сусідніх піщаних підвищеннях, вкритих лісом, сформувалися підзолисті, а поблизу озера — лугові та болотяні ґрунти. Вода озера належить до гідрокарбонатно-кальцієвого класу. Середній вміст мінеральних солей становить 279,9 мг/дм3 (Ситник та ін., 2005). Початково озеро мало лише сучасний південний басейн, потім штучно було створено північний (Вишневський, 2021).
В історії озера слід розрізняти період до його висихання в 2023 р. і після. В період до 2023 р. щодо озера було накопичено суттєві дані, що свідчили про його вийняткову цінність.
За даними досліджень В. І. Щербака (2005), озеро Синє має різноманітну флору водоростей, у формування якої провідна роль належить хлорококовим водоростям. Субдомінантами виступають синьо-зелені, евгленові та діатомові водорості. Озерна екосистема характеризується високою різноманітністю, яка формується водоростями у співвідношенні, характерному для озер Східної та Центральної Європи. У комплексі, що домінує за біомасою фітопланктону пріоритет належить водоростям, представленим крупноклітинними формами. За видовим складом фітопланктону та наявністю видів-індикаторів вода характеризується задовільною якістю, що відповідає вимогам до водойм рекреаційного призначення. Озеро має високі показники рибопродуктивності і використовується для аматорської рибної ловлі.
Водна рослинність представлена переважно угрупованням куширу зануреного (Ceratophyllum demersum) за участю рдесника гребінчастого (Potamogeton pectinatus). На поверхні водойми розвиваються ряски мала (Lemna minor) та трироздільна (L. trisulca), а також спіродела багатокоренева (Spirodela polyrhiza). Тут також виявлено лепешняк великий (Glyceria maxima), рогіз вузьколистий (Typha angustifolia), очерет (Phragmites australis), частуху подорожникову (Alisma plantago-aquatica), омег водяний (Oenanthe aquatica), стрілолист (Sagittaria sagittifolia), елодею канадську (Elodea canadensis), водоперицю колосисту (Myriophyllum spicatum), гірчак земноводний (Persicaria amphibia), кугу озерну (Schoenoplectus lacustris), рдесник пронизанолистий (Potamogeton perfoliatus) та волосистий (P. trichoides), водоперицю кільчасту (Myriophyllum verticillatum), жабурник (Hydrocharis morsus-ranae), мітлицю повзучу (Agrostis stolonifera), сальвінію плаваючу (Salvinia natans) (занесена до Червоної книги України, 2009а), конюшину гібридну (Trifolium hybridum) та остудник багатошлюбний (Herniaria polygama) (Савицький, Зуб, 1999; Оляницька, Багацька, 2005).
В озері Синьому виявлено рідкісні для водойм Києва угруповання ряски трироздільної. Натомість поширені тут угруповання куширу зануреного є звичайним для водойм Києва. Це монодомінантні зарості, які тяжіють до глухих ізольованих ділянок евтрофо-болотних водойм. В озері Синє виявлено також угруповання елодеї, рдесника гребінчастого та рідкісне угруповання рдесника волосистого (Potamogeton trichoides). Тут наявні також монодомінантні лімнофільні угруповання водопериці колосистої (Myriophyllum spicatum), які поширені на мілководдях (Савицький, Зуб, 1999).
Прибережно-водна рослинність на озері Синє не утворює суцільної смуги й займає лише північно-західні береги озера. До її складу входять куга озерна (Schoenoplectus lacustris), очерет звичайний (Phragmites australis) лепешняк великий (Glyceria maxima), рогіз широколистий (Typha latifolia) та вузьколистий (T. angustifolia), бульбокомиш морський (Bolboschoenus maritimus). Місцями береги зарослі вербою сірою (Salix cinerea), тритичинковою (Salix triandra) та білою (S. alba) за участю аморфи кущової (Amorpha fruticosa).
На вологих ґрунтах поблизу озера є фрагменти болотистих лук. Вони представлені угрупованнями осоки гострої (Carex acuta), рідше лепешняку великого (Glyceria maxima). Флористичне ядро цих угруповань утворюють такі гідрофільні види, як осока шорстковолосиста (Carex hirta), заяча (C. leporina) та прибережна (C. riparia), жовтець повзучий (Ranunculus repens), плакун верболистий (Lythrum salicaria), а також вербозілля звичайне (Lysimachia vulgaris).
Піски другої надзаплавної тераси займають сосново-дубові ліси. Основним лісоутворювачем є сосна звичайна (Pinus sylvestris), яка формує перший ярус деревостанів. До її складу входять також окремі екземпляри дуба черещатого (Quercus robur). Другий ярус сформовано з липи серцелистої (Tilia cordata) та черемхи звичайної (Padus avium), а в більш вологих прилеглих до озера ділянках — з верб козячої (Salix caprea) та тритичинкової.
На прибережних галявинах та узліссях сформувалися псамофітні угруповання з костриці Бекера (Festuca beckeri), куничника наземного (Calamagrostis epigejos) та кипця сизого (Koeleria glauca). Флористичне ядро утворюють щавель кислий (Rumex thyrsiflorus), агалик-трава гірська (Jasione montana), цмин пісковий (Helichrysum arenarium), булавоносець сіруватий (Corynephorus canescens), молочай лозний (Euphorbia esula subsp. tommasiniana), полин дніпровський (Artemisia campestris), волошка дніпровська (Centaurea borysthenica) та сумська (C. sumensis), очиток звичайний (Sedum maximum) та золтотисячник звичайний (Сentaurium erythrea).
За даними С. О. Афанасьєва та співавторів (1996), донні безхребетні Синього озера представлені переважно олігохетами та хірономідами. Було зафіксовано 92 види. Найбільшим видовим різноманіттям характеризувалися личинки комарів дзвінців-хірономіди — 28 таксонів. Малощетинкові черви або олігохети представлені 15 таксонами, черевоногі молюски — 13. Досить різноманітною була фауна водних комах (32 таксони без хірономід), озеро має велике значення як середовище існування личинок бабок — 9 видів, клопів — 6 видів, жуків — 4 видів, одноденок — 3 та інших родин (1–3 види).
Зафіксовано 4 види п’явок та по одному таксону гідр і водяних кліщів. Найбільшим видовим різноманіттям безхребетних характеризувалися зарості прибережної зануреної та повітряно-водної рослинності, особливо влітку. Кількість видів у пробах з цього середовища в 3 рази вища, ніж бентосу.
Найбільшим видовим багатством характеризувалися слабко замулені піщані ґрунти, найменшим — чорні мулисті ґрунти в центрі озера.
Дуже цінною була знахідка водяного клопа ранатри (Ranatra linearis), який на території Верхнього Дніпра вже має статус вразливого виду, і найближчим часом може перейти до категорії видів, що знаходяться під загрозою зникнення.
Загалом макрозообентос озера характеризувався середніми за значеннями показниками чисельності та біомаси і їх стабільністю впродовж вегетаційного сезону. Це свідчить про стабільність донних та літофільних ценозів озера та водойми в цілому. За середньосезонними значеннями загальної чисельності та біомаси озеро належить до класу евтрофних водойм, за сумарною біомасою олігохет і хірономід — до класу політропних водойм. У Синьому озері виявлено також вузькопалого річкового рака (Astacus leptodactylus).
За результатами досліджень Кириченко М. Б. та Бабко Р. В. (2005) на територіях поблизу озера зустрічалося 28 видів турунів. За їх фауною це одна з найбагатших водойм в місті. Надзвичайно багатою є фауна стафілінід та довгоносиків (Петренко, 2005, Назаренко, 2005). З представників рідкісної фауни безхребетних тут постійно зустрічається дозорець-імператор (Anax imperator), який охороняється Червоною книгою України (Хрокало, 2005; Червона, 2009b).
Цікавими є дані щодо іхтіофауни озера. За результатами досліджень В. А. Кундієва зі співавторами (2005) тут трапляються плітка звичайна (Rutilus rutilus), краснопірка звичайна (Scardinius erythrophthalmus), вівсянка звичайна (Leucaspius delineatus), карась звичайний (Carassius carassius), внесений до Червоної книги України (2009b) та карась сріблястий (Carassius gibelio), короп (Cyprinus carpio), щука (Esox lucius), окунь (Perca fluviatilis), бичок піщаник (Neogobius fluviatilis), триголкова колючка (Gasterosteus aculeatus) та пічкур звичайний (Gobio gobio).
Більш рідкісним був гірчак (Rhodeus amarus), щипавка (Cobitis taenia), бичок-цуцик (Proterorhinus sp.), багатоголкова колючка південна (Pungitius platygaster) та в’юн звичайний (Misgurnus fossilis), які охороняються згідно Додатку ІІІ до Бернської конвенції (Bern Convention 1979).
Іхтіофауна озера Синє була представлена переважно лімнофілами (93,8%) і непромисловими видами (75%).
Серед плазунів у районі водойми поширена прудка ящірка (Lacerta agilis), яка охороняється Додатком ІІ до Бернської конвенції (Bern Convention 1979).
На цій території траплялися також птахи. У прибережних заростях північно-західної частини озера гніздувала велика очеретянка (Acrocephalus arudinaceus), яка охороняється Додатком ІІ Бернської конвенції. У заростях прибережної рослинності мешкають водяна курочка (Gallinula chloropus) та бугайчик (Ixobrychus minutus). Навесні та восени водне плесо використовують для відпочинку пролітаючі качки та мартини.
Згідно з Генеральним планом розвитку Києва до 2020 року територія зарезервована під створення об’єкта природно-заповідного фонду України.
У жовтні 2023 року озеро Синє повністю висохло, що стало завершенням тривалого процесу його обміління. Серед можливих причин називають порушення природного водного живлення внаслідок забудови прилеглої території та зміни шляхів руху поверхневих і підземних вод, замулення джерел, а також кліматичні зміни, зокрема підвищення температури й посилення випаровування. Імовірно, поєднання антропогенних і природних чинників призвело до порушення водного балансу водойми, хоча відносний внесок кожного з них потребує додаткових гідрогеологічних досліджень.
Після висихання озера Синє у 2023 р. у 2024 р. розпочали роботи з його відновлення, які передбачали розчищення та поглиблення озерної улоговини, видалення донних відкладів і відновлення протоки між частинами водойми з метою покращення її водного живлення. Однак проведені заходи не забезпечили очікуваного відновлення водності озера. У серпні 2026 року Київська міська державна адміністрація повідомила про необхідність пошуку нового рішення із залученням науковців і громадськості, оскільки подальше виконання робіт за чинним проєктом визнали недостатньо ефективним.
У жовтні 2026 р. М. Причепа та І. Парнікоза обстежили озеро Синє після того, як воно пережило катастрофічне висихання. Вдалося з'ясувати, що південний басейн майже повністю висох, натомість північний лишився в вигляді неглибокої калюжі. Це і стало вирішальним для збереження аборигенної фауни.
Серед безхребетних озера Синє було виявлено ставковика вушкового (Radix auricularia), бодягу озерну (Spongilla lacustris), рака вузькопалого річкового (Pontastacus leptodactylus), водяних клопів (Heteroptera) та водолюба малого (Hydrochara caraboides).
Серед риб виявлено бичка-гонця (Babka gymnotrachelus), карася сріблястого (Carassius gibelio), окуня звичайного (Perca fluviatilis), гірчака європейського (Rhodeus amarus), сомика американського (Ameiurus nebulosus), ротаня-головешку (Perccottus glenii), бичка трубконосого західного (Proterorhinus semilunaris), верховку (Leucaspius delineatus) та сонячного окуня (Lepomis gibbosus).
Звертає на себе увагу виразне домінування сонячного окуня в прибережній зоні озера. У водоймі виявлено особин трирічної вікової групи цього виду, що може свідчити про відносно недавню появу цього виду в озері.
Серед птахів зареєстровано крижня (Anas platyrhynchos), крука (Corvus corax), ворону сіру (Corvus cornix), вівчарика-ковалика (Phylloscopus collybita), шпака звичайного (Sturnus vulgaris) та сойку (Garrulus glandarius).
Також привертає увагу велика кількість жаб озерних (Pelophylax ridibundus), зокрема особин значних розмірів. Це певною мірою вирізняє озеро Синє з-поміж інших озер Києва.
Уздовж узбережжя озера Синє збереглися рештки природної рослинності, представленої заростями Typha angustifolia та T. latifolia, Bolboschoenus maritimus, Schoenoplectus lacustris та Alisma plantago-aquatica. На мулистих берегах виявлено ситняг болотяний (Eleocharis palustris), смикавець бурий (Cyperus fuscus), ситник Бюффона (Juncus bufonius) та ситник членистий (Juncus articulatus). У самому озері трапляються наяда велика (Najas marina) та Myriophyllum spicatum. На меншій частині водного плеса розростається декоративне рожеве латаття. Значно краще розвинені та збережені в непорушеному стані зарості прибережно-водної рослинності наявні в південній частині озера, береги якої не зазнавали руйнівного розчищення.
Також обстежено розташоване неподалік озеро Голубе. Озеро Голубе відоме також серед місцевих жителів як «Бетонка», є невеликою мілководною водоймою антропогенного походження, облаштованою під час забудови житлового масиву у 1980-х роках. За даними КП «Плесо», воно має площу близько 0,6 га, а його береги були укріплені бетоном. Водночас спогади місцевих мешканців свідчать, що на цій ділянці раніше могла існувати природна заболочена улоговина або невелике озерце, яке згодом змінили під час благоустрою території. В придонній зоні озера виявлено суцільні зарості харових водоростей (Characeae). Серед риб зареєстровано два види, що належать до китайського фауністичного комплексу: карася сріблястого (Carassius gibelio) та ротаня-головешку (Perccottus glenii).
Отже, аборигенна складова флори й фауни озера Синє, на щастя, пережила висихання водойми.
З огляду на викладене пропонується створити комплексну пам’ятку природи місцевого значення «Синє озеро», за дотримання на його території таких умов:
1) Заборонити гаражному кооперативу скидати забруднювальні речовини у струмок, води якого надходять до озера Синє;
2) Зберегти перезволожені, зарослі фрагменти берегів, важливі для існування комплексу видів тварин, а також зелену зону навколо озера;
3) Не допускати зміни берегової лінії та повного розчищення берегів від водної рослинності.
4) Регулярно прибирати прилеглу територію, щоб запобігти потраплянню сміття в озеро.
Інформація про озеро Синє від Віктора Вишневського (2021 р.)
Інформація про озеро Синє (2023 р.)
Плани "розчистки" озера Синє, 2023 р.