1. «Не раз поміж високих, вогких трав…»

Юрій Клен

Не раз поміж високих, вогких трав

вдивлявсь я в них… летів і падав в очі

в оті озера ясні та урочі,

що їх блакиттю вересень налляв.

І поринаючи в таємний став,

де ніжна хвиля пестощів плюскоче,

я ще не знав: всяк, до пригод охочий,

тебе, мов зо стіни гітару, брав.

І кожен бренькав ті усім відомі

розспівані пісні жаги і втоми,

що їх ми знаємо з юнацьких літ.

Чатуй гостей мандрівних край дороги…

О, свій притоптаний вишневий цвіт

не вперше коням стелиш ти під ноги.

Примітки

Подається за виданням: Клен Ю. Твори. – Нью-Йорк: 1992 р., т. 1, с. 104 – 105.