4. «Ти відійшла, й ні смутку, ані туги…»

Юрій Клен

Ти відійшла, й ні смутку, ані туги

я не зазнав. Я п’ю самотній мед

думок. Лиш інколи крізь мій сонет

немов війне холодний подув хуги.

Без заздрості дивлюсь, як пестить другий

тебе, не відлюдок… і не поет.

Байдужий сміх на блиск твоїх ракет,

мій сміх – тобі дзвенить немов наруга.

Фанфарами шаленими вогнів

мене маяк твій знов у безвість кличе,

де крутяться уламки кораблів.

Дарма: в одежах білих Беатріче

несе дари і радощі нові

і в серце сипле зорі снігові.

1936

Примітки

Подається за виданням: Клен Ю. Твори. – Нью-Йорк: 1992 р., т. 1, с. 106 – 107.