Народна мова

Альфред Єнсен

Правдива любов до вітчими проявляється може найкраще в знаменитій народній мові, бо по-мистецьки вихіснував він скарби народної мови в літературі. Великий словар Б.Д. Грінченка бере також дуже часто виїмки з Котляревського. Ближчий дослід стилю й мови вимагає основного знання української мови і філологічного вишколення, котрим я не орудую, впрочім він буде менше відповідний в цій публікації. Тому то деякі витяги з моїх вилисків є вибрані тільки з культурно-історичних і стилістичних точок зору.

Коли Еней відвідав Дідону (І: 22), було б перше питання «Чи везете може рибу з Дону?»

Дідона кличе свою сестру Ганнусю: «рибко», «душко», «любко», «голубко» (І: 60).

Харон був смаглявої цери лиця, неначе циган (III: 53).

Паллант кричав, як жиди на молитві (VI: 42).

Вітри подралали до нори, мов ляхи шатнулись до ляса (І: 12).

Море дуже надоїло наче осінний дощ чумакам (II: 68).

На острові Цирцеї здавалось троянцям, що вони пропали наче Сірко в базарі (IV: 10).

Харон заревів як скажений бик (III: 61).

Ентел був як чорноморський злий козак (II: 31).

Охрім ходив часто з волами на Шлеськ або в Крим за сіллю і жив по братерськи з чумаками (II: 60).

На Сіцілії був крик, неначе б орда підступила (II: 30).

Боги є ласі на смертних як грек на ніжинські ковбаси (VI: 3).

Еней віддалявсь від Дідони до троянців скоро, мов з торгу в школу курохват (бурсак семінарист) (1:58).

Боги визирали з неба, щоб приглянутись на кулачників, мов жаби літом із роси (11:31) і т. д.

Ступінь чемності простого українського народа і грубий реалізм Котляревського відбивається також сильно в комічних діалогах. Щодо лайливих слів, підслуханих прямо з уст народа, доказав Котляревський щось величавого, а його олімпійські боги йдуть на перемоги в наругах і лайках з перебраними козаками і мужиками.

Зевес «Сатурнович» (V: 63) називав богів «олімпійським карвасарем» (торговий суд на українських ярмарках) (VI: 1), богинь називав « зубоскалками , моргухами (такі, що моргають очима), ледащицями, фиглярками» (VI: 3), і грозить, що пішле їх у Запорозьку Січ, де «не вважають на їх каверзи, де жінок на тютюн міняють, і де п’яні в день сплять, а в ночі крадуть». (VI:4).

Юнона висипує свій гнів на Венеру, мов яка перекупка (VI: 12); Вакх є не менший простак для своєї жінки Венери (11:33), а Юнона зове Енея (І: 6) гультяєм, пройдисвітом і пустяком.

Еней відплачується зі свого боку дуже сильними лапками на Зевеса «проклятого старця», на Плутона і Нептуна «старого шкарбуна» (старий чобіт). (11:52 – 54).

Прощальне слово Дідони, коли Еней її покидає (1:53 – 56), відповідає менше її королівській гідності: …вражий сину!.. Єретик… Мандруй до сатани з рогами!..