Сатиричний нахил

Альфред Єнсен

Сатиричний нахил поета до драстичного картання слабих сторін його земляків виступає особливо в обширнім представленню п’янства і непомірності.

Їда і пиття грає в «Енеїді» дуже велику роль, бо і боги і люди люблять побенкетувати, та й справедливо каже поет (V: 20): «Гості показали, то они знали жить на світі, і они пили на жизнь і здоров’я».

Король Тури топив свій любовний смуток в питейськім морі (V: 47).

У Дідони було кождого дня похмілля, а горівку пили мов воду (І: 38).

Скоро тільки люди Енея висіли на африканську землю, випили дещо «щоб на путі не ослабіли» (І: 20).

Еней сам купався в бразі (напій зі солоду і проса) (І: 48), а по скінченім пирі спалось всюди, де попало, хто в стайні, а хто під стогом сіна (І: 32).

Олімпійці давали на це добрий приклад. Они їли на Олімпі (II: 20) лакотинки, буханчики пшеничні, кислиці коржі і інші ласощі. Зевес сам пив горілку (кружав сивуху) та їв оселедця (І: 15), а коли він зробив здоровий лик, порадив своїй донці попонеділкувати (в понеділок попостити) (І: 18).

Правдиво гомеричні численні сцени при столі – потребую тут вказати лише на слідуючі епізоди: гостина у Прозерпіни (III: 117 – 118), поминальне свято за блаженного Анхиза (І: 12 – 13), бенкет троянців (IV: 20), або у царя Латина (IV: 53 – 4) та Евандра (V: 19).

Щоби чужим читачам дати виображіння про українську кухню, не вистарчить направду ні один німецький словар, і я мушу обмежитись на спис потрав при обіді, який заставила Дідона в честь її троянського гостя (І: 27 – 28): свиняча голова з хріном, локшина, індик з підливою, куліш і каша, лемішка, путря, кваша , маківник і т. д. – все щедро підливане горячими напитками і лікерами: слив’янкою, медом, пивом, брагою, сирівцем, горівкою і калганкою.

По обіді танцьовано українські народні танці: третяка, гоцака, гайдука, Журавля, дудочку, хрещика, горю дуба (І: 37). Співано «горлицю», «зуба», «по балках» і «санжарівку», а інструменти складалися з бандури, сопілки і дудки. На Сіцілії співали (II: 19) школярі (scholares), цигани танцювали свій танець халяндру, а сліпі старці грали на кобзі.

Також українські гри в карти були Троянцям добре звісні: в пісні III: 9 згадується їх много. В часі подорожі морем курили роменський тютюнець (IV: 17), а в III: 136 і в VI: 136-137 є подані многі чарівні і цілющі зілля.

Той сам український реалізм виступає інколи у подрібних описах ноші. Коли Юнона їхала до Еола (І: 4), сховала мичку під кибалку. Венера убрала на себе перед послуханням у Зевеса (1: 14) грезетовий (золототканий) очіпок і кунтуш з усами (галунами), люстровий (шовковий).

Меркурій (І: 45) бере на голову бриль, зброїться в ладунку з бляхою, в сумку і ногайку, а Харон мав у своїй шкіряній торбі люльку, тютюн, губку і кремінець (III: 55).

З гардеробу свого покійного батька винесла Дідона для Енея (І: 34): штани, пару чобіт, сорочку, кафтан з китайки (з китайської бавовняної матерії, шапку з каламайки (пестрої вовни) і чорний шовковий платок. Багаті грішники в пеклі носили цвітні жупани, кармазини (одежі з пестрої вовни) і сап’яни (III: 122); але мешканці Лаціуму ходили (IV: 19) в полатаних вузьких штанах. Натомість на весілля королівни Лавінії (IV: 25) шили тоненькі рушники.

В кінці як швед, не можу не звернути уваги на це, що Котляревський п’ять разів порушав Шведчину на Україні. В пісні III: 3 співають троянці пливучи про шведів і Полтавську січу, як-то козаки під Бендерами воювали і як они без галушок помирали з голоду. Сивилла дівувала також у Шведчину (III: 15), а між зачарованими народами на острові Цирцеї лютує шведин мов дикий вовк (IV: 14). В пісні (IV: 123) порівнюється борбу між Енеєм і Турном з облогою Полтави, як-то один лубенський полковник впровадив полк під земляні вали до міста, щоб матушку Полтаву спасать: «Пропали шведи тут прочвари, пропав і вал, а булевари досталось нам тепер топтать». В кінці (VI: 20) згадується Шведську могилу на побоєвищі під Полтавою.

Для своєї невибагливої студії над Котляревським не можу забирати довше у всякім разі обмеженого місця ювілейного збірника. Однак з моїх дослідів стане мабуть закордонному літературному світові зрозуміло, що Україна може гордитися Котляревським та що він дійсно заслугує на пам’ятник у своїм родиннім місті. Віргілієва Енеїда є – по моїй думці – свого рода, та й з погляду на історично-язикові обставини, мистецький твір літератури, а крім того культурно-історичний документ високої вартості.

Коли отже українська література стане цією студією більше звісною і ціненою в образованому світі, не буде мабуть мій причинок в честь Івана Франка надаремний, а до него особисто звертаю кінцеві слова Котляревського в його українській оперетці «Наталка Полтавка»:

«Коли хочеш буть щасливим,

То на Бога покладайся,

Перенось все терпеливо,

І на бідних оглядайся!»