Дощ

Михайло Харишин

Дощ настирно стукає в вікно.

Десь з годину вперто намагається

мокрими сльозами повивати скло,

у минуле повернуть старається.

Так невпинно швидко летить час,

ніби вчора ще в штанцях стрибали,

з ранцем йшли охоче в перший клас,

а в десятім вальс вже танцювали.

Так невпинно й стрімко час летить,

не щадить нікого і нічого,

промайнула всього лише мить,

й віддзеркалля стало сивочолим.

Мить. А скільки усіляких справ

треба нам доконче довершити,

витримати ритм, який обрав

в юності колись свій вік прожити.

Дощ настирно стукає в вікно.

Десь з годину вперто намагаюся

пригадати все, що вже було,

у майбутнє заглянуть стараюся.

24.05.2010, Кишинів