Роздуми

Михайло Харишин

(В пам’ять братові Володі)

Він пішов від нас рано, на злеті життя

Залишивши глибоку нам рану у спадок,

Спонукавши до роздумів, до каяття

Він відкрив наші очі в свої тридцять два

Нам на світ, і на помисли, і на буття

І покинув назавжди, під ранок.

Чого варті той гонор, ота пелена,

Що скувала нам розум, мов ланці.

Студеніє серця, мов вода крижана

Обпікає пихатістю, черствістю кранця.

Все марне, непотрібне, байдуже і зле

Заважає плекати, кохати й творити.

А життя швидкоплинне, час невпинно бере

Той короткий як мить щедрий дар,

Словом, – ЖИТИ.

Він самотнім пішов, наказавши немов

Відкривать свої душі, вселяти любов,

Цінувати життя, своїх близьких, свій рід,

Свою землю, людей, залишити свій слід,

Подолавши недбалість, бруд-темні думки,

Побороть безнадійність, свою лінь, і таким

Дарувать всім теплінь, нести радість старанно

Бо не знає ніхто, як підем ми зарано.

Він покинув нас мовчки,

Майже в віці Христа,

Залишивши нам думи у спадок,

Спонукавши осмислити наше життя,

Молодим нас покинув навіки,

Під ранок.

6.10.2009, Кишинів