1916 рік

Михайло Харишин

Ой, на горі на Лисоні

стрільці спочивали,

за рікою Ценівкою

солдати ладнались.

Наступає неділенька

до церкви дорога,

та й у шинку є ще змога

оббити пороги.

– Здоров, Йване-москалику,

ще живий, не вбили? –

питав стрілець солдатика

у корчмі веселій.

– Та ні, Петре, слава Богу,

ця минула карта.

– Ну, дай Боже, щоб в неділю

знову випить кварту.

Так-от сумно жартували

стрілець із солдатом.

Два сини, обох зростила

Україна-мати.

Один воїн – галичанин,

подніпровець – другий.

Цей копає шанці справно,

той окоп майструє.

– Ну що ж, брате, честь тра’ мати,

вже пора й на службу.

Обнялися два соколи

і пішли на муштру.

З понеділка до суботи

мусять воювати,

під чужими прапорами

брат брата вбивати.

***

Пройшли роки. Україна

повстала на ноги.

Але ж, знову якась сила

хоче нас, небого,

роз’єднати, посварити,

землі поділити,

як в шістнадцятому році

кров нашу пролити.

Щоби ми чужими були,

і свого встидались,

щоби мову позабули,

і щоб нас не стало.

То ж єднаймося сьогодні,

тримаймося разом,

лише так ми будем годні

мати власний розум.

Не допустим, українці,

вороття в руїну,

а збудуймо гуртом, в спілці,

cильну Україну!

15.08.2010, Кишинів

Йдеться про бої 1916 року часів Першої світової війни на горі Лисоня, що на Бережанщині. Підступи до Бережан від російських військ, які значною мірою були укомплектовані українцями з «Великої України», захищали також українці – українські січові стрільці, які, натомість, були у складі австро-угорських військ.