Допоки

Михайло Харишин

Доборолась Україна

До самого краю.

Гірше ляха свої діти

Її розпинають.

Допоки в країні будуть чинні слова:

«За Україну, за Єдину мусимо вмирати»,–

У Львові страчених за вироком суда

Героїв юних у роки тридцяті.

Не постріли польських жовнірів у груди

Часів тих далеких нас мають лякати,

Страшніші за них малороси-іуди,

Що міцно сидять ще в державних палатах.

Їх дії підступні, їх вчинки отруйні,

Вбивають проросле вкраїнське зерно.

Шанують московські традиції чуйно,

А все українське для них – то лайно.

Не втямлять ущербні хохли-малороси,

Що час їх запроданства канув в літа.

Нове покоління росте, як колосся,

Нова Україна встає, молода.

***

Допоки ж в Україні

будуть чинними слова

Героїв юних

із років тридцятих…

Не чужий постріл нині

серце українське обрива,

А вбивче слово власних

бездуховних бюрократів.

22.02.2010, Кишинів