Пиши

Михайло Харишин

«Пиши», – волає моє серце.

«Не треба», – розум зупиня.

Але пишу, згоряю в герці

Бо, зрештою, воліє так душа.

«Про що писать? – запитується розум,–

Ти вже про все, здається, написав.

Любов й розлуку звівши разом,

Батьків, дітей, Вкраїну теж згадав».

«Згадав, це правда, – каже серце, –

Про те, що вже було колись.

А що, сьогодні сонце вперше?

Невже все вмерло? Подивись.

Поглянь на небо і на зорі,

Навколо себе оглянись,

На ліс, на річку і на поле,

На місто глянь, не загубись.

Глянь на Вкраїну нашу милу,

На метушню і вічний дерибан,

Побачиш різне – страх і силу,

Ти розпізнай лише добро й обман».

Життя прекрасне, як не дивно,

Як не хотіли б зіпсувати

Його обставини всесильні,

Воно кипить. Буду писати!

14.05.2010, Кишинів