Лютий. 2

Софія Малильо

День за днем – зима збігає,

сонце сили набирає,

і надія ожива,

сниться вже весна деревам,

люба протеплінь квітнева,

теплий дощик і трава.

Після ночі з вітром – свистом

сонце сяє променисто,

та спішить за небозвід:

це ж бо тільки місяць лютий,

ще морозам лютим бути,

ще зимі кориться світ.

Світ наш рідний, світ північний,

розмаїтий, бо циклічний,

і химерний, як і ми:

в липні спека допікає,

в жовтні листя облітає

у передчутті зими.

Ну а нині у нас лютий,

що несе нам, не збагнути,

не вгадати до пуття.

Ждуть пташата терпеливо

і являють людям диво

нездоланних сил буття.

Тож і ми, аж ген до квітня,

набираймося терпіння,

як пташата ті малі.

Дні промчаться, мов на крилах,

і воскресне творча сила

з лона Матері-Землі.

2/II-1992.