Синичці

Софія Малильо

Синичко люба, йде зима,

а в тебе захистку нема,

кущі й дерева – се твій дім,

відкритий вітровіям всім.

За всіх негод твій захист – лист,

та під вітрів шалений свист.

Нагряне грізний листопад,

оголить ліс, і гай, і сад.

Синичко люба, голос твій

відлунює в душі людській.

Коли співаєш ти садам,

з тобою радісно і нам.

Ти все ще голос подаєш,

та нам уже тривожно теж:

Минуло літо, йде зима,

а в тебе захистку нема.

10/X-2003.