Гармонійне

Софія Малильо

Землиця знов дарує сил мені

по незліченних днях біди-відчаю,

я з нею знов розквітну навесні,

а влітку зеленню й плодами забуяю.

Водичка знову дух мій звеселить,

щоб, як вона, був світлий і прозорий,

щоб, як вона, підносивсь у блакить,

дощем спадав на рідні ниви й гори.

І хай незгасні творчості вогні,

вогні любові та самопосвяти,

зігріють душу втомлену в мені,

аби їй знову вірою палати.

Хай сонця промені несуть мені

снаги його малесеньку частинку,

а чарівниці-ночі в тишині

лікують плоть бальзамом відпочинку.

Природо-Нене, обійми мене

повітря чистою пелюшкою-габою,

нехай усе єство моє земне

зіллється у гармонії з тобою.

25/I-1991.